26 березня.Субота. Хтось годується до пасхи, а хтось хоронить дітей.Нарешті повернуті до рідної землі тіла. Максимку шукали з вересня 14р., йому 23, ще не встиг пожити, дитина. Віктору 34, двїйко діток… Львів знову прощається… Знаєте, що кричала мати ідучи за гробом? “За що, сину, ти загинув? за Україну? Її ж нема! ЇЇ роздерли, понищили, познущалися!… А тебе забудуть!…Де та Україна? Вона розтерзана!!! За що, дитино, ти віддав життя?”
І стояв батько над могилою і заховавши свій біль глибоко в серці просив в Бога для тих хлопців, що стоять на “передку” малої крові і великої перемоги, і просив мудрості для всіх нас аби підняти цю країну до рівня гідної і квітучої держави, бо інакше для чого така неймовірно болюча ціна?
Яка велич духу простої людини, над тілом власної дитини просити милості для чужих дітей…
Знову і знову стає поряд побратимів новоприбулий небесний воїн і дивиться на нас з надією, що ми не забудемо, і не відступимо, і не втомимось, не розміняємось на вигоди, користі, пояснення і виправдання,а таки зуміємо змінити цю країну. Важко. Нехай Господь нам допоможе.
