Це фото з архіву КГБ, яке свідчить, що 1 травня 1966 року уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса підняли над будівлею Київського інституту народного господарства замайорів національний синьо-жовтий-прапор. Ось уже 25 років Київ живе під такими прапорами, але дивна річ – посадові особи не лише виконавців героїчного акту вважають злочинцями, але й нищать пам’ять про їхній вчинок. Про це – в статі нижче.
Як святкувати день державного прапора?
По-різному.
Можна державним військовим парадом, а можна і розмовами про те, що «не на часі».
Можна одягнути вишиванку і стати під блакитно – жовте знамено, а можна вже вкотре розпочати «принципові» змагання, якому кольору державного прапора бути зверху, а котрому – знизу.
А можна вдатись до більш рішучих дій, наприклад: спорудила 2006 року за власний кошт громадська організація «КРОГ»(Київська рада об*єднань громадян) відповідно до дозволу КМДА за № 1558 на стіні Київського національного економічного університету (КНЕУ) меморіальну дошку на честь підняття 1966 року робітником Віктором Куксою та студентом цього ж ВУЗу Георгієм Москаленко державного блакитно – жовтого прапора Української Народньої Республіки, а проректор КНЕУ – колишній викладач такої всесвітньо – серйозної науки як «марксизм – ленінізм» – Микола Іванович Вакуленко скомандував «Зняти!». І зняли. Швидко відколупали чималу гранітну дошку, доки народ не зібрався на мітинг, і сховали у підвалі, як наче поховали.
Надворі був саме 2006 рік, 23 серпня – День державного прапора.
Ну не зовсім Микола Іванович Вакуленко аж так рішуче і самостійно вдався до акту пролетарського вандалізму, він спочатку набрав номер телефону ректора Анатолія Федоровича Павленка, котрий відбував вдома останній день відпустки, і спитав, як бути?
Не знати, як довго думав Анатолій Федорович Павленко, але процитована йому по телефону фраза із напису на дошці:«Прапор піднятий на знак протесту проти окупації України московсько – більшовицьким військом 1920 року » не могла не вибухнути в крові вачорашного комуніста вулканічним виверженням. Це ж отак сказати на братерську допомогу самого Леніна по ліквідації буржуазної Центральної Ради і встановлення пролетарської диктатури на щастя і добробут братнього народу України!
– Зняти, негайго зняти! Хто фінансував? Артур Луковський? Хто такий? З Америки, мільйонер, капіталіст? Що?! Родом з Києва? … з Дарниці? Щоб на те сказав Володимир Ілліч?! Який мітинг? Дозволено владою? Нічого не знаю! Ламайте!
– Так, Анатолію Федоровичу, у них (авторів дошки) на руках лист Інституту історії Академії Наук України з підтвердженням висновків про окупацію України…
– Яка там ще окупація! Допомога більшовицької братньої Росії! Знімайте!
– Та ви ж самі 2005 року дали письмову згоду на спорудження дошки…
– Але це не означає, що її треба споруджувати…треба ж все зважити, обговорити… Не морочіть мені голову, зривайте, скажіть їм: так велів Герой України Павленко!
І заскреготали – загарчали відбійні молотки і електродрелі, і посипалась долу жовтувата пилюка – швидче, швидче, доки не зібралися люди на мітинг! Та які там «люди»? – самі націоналісти, та ще й буржуазні! Бандерівці!
Встигли!
Так за дев*ять років до нової агресії Росії 2014 року проти незалежної України українці Павленко і Вакуленко виявили готовність вдруге від 1920 року здати Україну. І першим заходом агресора Путна у випадку захоплення ним Києва була б щира вдячність двом продовжувачам справи Леніна – Троцького – Сталіна , – особливо ректору А.Ф.Павленко, який рівно за чотри дні до власного подвигу, – зриву «нехорошої», невідповідної до «Краткого курсу ВКП(б) меморіальної дошки, -дістав з руки Президента В.Ющенка найвище звання «Героя України» із Золотою зіркою, принизливо, по –рабському, по – малоросійському скопійованого із «Зірки Героя СРСР».
Але держава на те і держава, щоб не давати свавіллю дороги, а впевнено тримати курс на законність!
І владні органи нової, незалежної України враз зрушили з місця, і заскрипіли і закрутились, «по – совковому» механізми судової системи, збереженої від часів «найгуманішої системи » з тими ж суддями, тільки одягненими в декоративні мантії з символікою незалежної України.
Два роки судді Шевченківського суду Осипова,Савицький і Кормушин змагалися, хто краще з них доведе про буцім-то «відсутність складу кримінального злочину» в діях керівництва КНЕУ. І були б довели, якби не Апеляційний суд міста Києва 2008 року під головуванням судді пана Лагнюка, який не лише скасував рішення про оту злочасну «відсутність», але і зобов*язав Шевченківський суд відкрити провадження за 356 ст. Кримінального кодексу України «Самоправство».
Дев*ять років спливло, наче один день, як прокуратура Шевченківського району столиці стоїчно мовчить у відповідь на постанову судді Т.Овсеп*ян , надіслану до прокурора того ж району С.Ничипоренка, з проханням надіслати до суду висновки про можливість наявності складу кримінального злочину в діях колишніх комуністів Павленка і Вакуленка . ( Ніби і справді не достатньо порушення законодавства, яке вимагає виконання рішень органів місіцевої влади?)
Постанову про «відсутність» прокурор Ничипоренко ухвалив і надіслав, як годиться, але не до суду, а …до авторів дошки.
І суд чекає , аж вже на дев*ятий рік повернуло.
І от тепер в оборону ректорату КНЕУ – порушників українського законодавства – піднявся вал захисників в особі органів міліції Шевченківського району разом із місцевою прокуратурою.
Демократія.
Першим , хто пішов в атаку «на повен зріст» був майор Мацько: його ухвала свідчила неначе у художника О.Гриба і архітектора С.Таужнянського «відсутній дозвіл» на спорудження дошки.
Про наявність дозволу охоронець порядку при зустрічі з художником О.Грибом навіть не питав. А для чого питати, коли і так все зрозуміле?
Реакція від начальника міліції і до прокурора Ничипоренка сталася блискавична: нема! нема «складу кримінального злочину» -і край. Закрити справу і здати в архів!
Та от біда: на той час міністр МВС, ще не посаджений до буцигарні, пан Юрій Луценко у відповідь на скаргу авторів меморіальної дошки наказав: призначити слідчого з особливих справ.
Призначили.
Висновок: склад кримінального злочину наявний!
Слідство провела майор Лукьянченко. Лист до прокуратури Шевченківського району з висновками наявності складу кримінального злочину підписав тодішній начальник міліції Т.Мірошниченко.
Але непохитний прокурор Ничипоренко теж не ликом підбитий, недарма в інтернеті красується його сімейне фото, де навіть на дитячі сорочечки нашито з червоної матерії великі червоні зірки. Комуністи так просто не здаються! Тричі Генеральна прокуратура (Генпрокурор п.Пшонка) скасовує ухвали стоїчного комуніста про «відсутність складу кримінального злочину», і тричі стоїчний комуніст ухвалює своє «нема»!
-Який лист від міліції за підписом Т.Мірошниченка? Нема і не було!
Всім зрозуміло, окрім наївних диваків, куди поділося з матеріалів справи повідомлення начальника міліції про злочин.Розмахують копією листа, щось там доводять.
– Звертайтесь до суду – ось заспокійлива відповідь.
Суд, призначений владою, а не обраний виборцями, не підведе. Спробуйте! -Дев*ять років пробуєте, а все дарма! Суд є суд! Збереглася копія листа? Та ж то копія! Оригінал зник – та й усе.
І не дивно: це ж та сама прокуратура колишнього Радянського району, яка відкрила після підняття 1966 року над покрівлею тодішнього КІНГу ( Київський інститут народнього господарства) «петлюрівсько – бандерівського прапора» кримінальну справу проти В.Кукси та Г. Москаленка, яким і присудили по два і три роки відповдно у мордовських концтаборах!
Так і крутиться досьогодні «прапорна справа»: одні ухвалюють «є злочин», на завтра інші – «нема!» . А новий демократ – Генпронкурор Шокін одразу вирішив затягнену справу: Закрити!
Щоб не робити зайвого галасу перевела ГПУ «стоїка» комуніста Ничипоренка потихеньку – помаленьку з посади прокурора Шевченківського району на таку ж посаду до району Подільського. Тихо, непомітно перевела: що не кажіть, все – таки, ціннющий кадр, на дорозі не валяється, хто його знає, що буде взавтра? Може і знадобиться?
Олесь Маркович
