Знову знаходжуся на місці кривавих розправ НКВД СССР, над мирними жителями у княжому городищі древнього Володимира на Волині. Ось тільки цієї страшної абревіатури на чавунній плиті, що на меморіальному комплексі жертвам фашизму, збудованому радянською владою у центрі міста, немає. Тільки вінки. Навіть, компартійці, котрі добре знали і знають про численні таємні поховання жертв сталінського режиму, боялися і надалі бояться людського гніву. І правильно роблять.
Не можу змовчати і про дикі матюки, одного із живих іще нащадків, як вбачається, катів мого народу. Він читав мої вірші та публікації, добре знає моїх друзів, і здогадався чому я знову тут. Гидкі слова на ламаній українській мові звучали прямо на автобусній зупинці, у Володимирі, посеред шокованих жінок і дітей. Господь з тобою, діду! Живи і далі посеред нас, як жив до цього декілька десятиліть, навіть не спромігшись вивчити мінімум мови людей, чий хліб ти так довго жуєш.
Нагадаю читачам, що в минулому році археолог С. Панишко, проводячи розкопки замку короля Казимира ІІІ випадково натрапив на безліч решток замордованих людей. Експерти встановили, що їм приблизно, 70 років. Отож, без сумніву, це жертви радянського режиму, який прийшов на землі Західної України у 1939-му, «визволити» нас від поляків, хліба та сала. Ті бідолахи, під час наступу німецької армії на СРСР у червні 1941 року, були поспіхом страчені на території тюрми і закопані у траншеях поблизу. Розстрілювали «ворогів народу» і раніше – неповних два роки періоду панування «першого совєта». На розкопках працювали антропологи, археологи, судмедексперти, представники влади різних рівнів, депутати польського Сейму, преса і телебачення. Приїжджали і євреї з Ізраїлю… У траншеях – рештки людей різних національностей, найбільше поляків. Місцева влада називає могили другою Катинню.
Роботи на розкопі проводили кваплячись: підганяло очікування осінньої негоди. Спочатку планували закінчити їх до 16-17 вересня та велика кількість кістяків внесла свої корективи. Термін закінчення розкопок перенесли на початок жовтня. Фінансувало роботи ДП «Волинські старожитності». Надалі, це обіцяють робити сусіди з-за Бугу. Для пришвидшення досліджень на допомогу археологам прийшли студенти історичного факультету ВНУ з Луцька, 12 хлопців та 2 дівчини, отримавши можливість ознайомитись зі страшними артефактами у польових умовах, безпосередньо на місці розправи більшовицького НКВД СССР над мешканцями Волині.
Скелети нещасних, воістину, шокують. Громадяни Польщі (а ми теж до них належали у ті часи) знаходилися у комуністичних застінках цілими родинами. Матері, конаючи, в обіймах тримали дітей. Були у в’язниці і вагітні жінки. Тіла розміщені під кутом 45 градусів, налягають одне на одного, що дуже гальмує розкопки і дослідження. Тому, не пошкодивши їх, можна дістатися лише до поперекової частини. Доводиться віднаходити край могили, і тільки тоді починати діставати кістяки.
Кінець життєвого шляху цих людей був жахливим. Я сказав би, що вбивали їх професійні вбивці, збоченці і садисти. Технологія страт була відпрацьована і продумана до тонкощів. У викопані бульдозером траншеї заганяли певну кількість в’язнів. Стріляли у потилицю, або у голову. Присипали трохи землею. Приводили наступну групу «визволених щасливців»…
У голови, чекісти, особливо не цілились – час підганяв. Потім, поміж тіл ходили солдати НКВД і добивали живих прикладами гвинтівок. Чому тіла привалювали у тазовій частині іншими рядами тіл? А щоб поранені не вилізли через тонкий шар землі на поверхню і не повідомили зовнішні прикмети та прізвища своїх катів.
Я ще в минулі свої приїзди до Володимира, зауважив страшні проломи у майже всіх черепах нещасних. Пан Михайло Бутенко, консультант у питаннях ексгумації, підтвердив, що майже всі – і мертві і живі ще, ув’язнені, після розстрілу отримували «контрольний» удар гвинтівкою по голові. Знайдена і вона сама – трьохлінійка Нагана-Мосіна, зразка 1891 року випуску, із заводським номером, яку покинули посеред трупів. Від довгого та інтенсивного «використання» у неї зігнувся ствол і розбився вдрузки приклад. Стріляли із пістолетів німецького виробництва «Вальтер Р-38» та «Парабелум», 9 мм. кулями. Воно й не дивно: економічне партнерство, обмін «досвідом» у використанні концтаборів для іншодумців та фізичній ліквідації непокірних, імпортно-експортні операції сировинного і технологічного формату. СРСР та гітлерівська Німеччина, перед 2-ю Світовою, дуже дружили… Тавра на гільзах підверджують час репресій. Знайдено металевий емальований кухоль московського виробництва, яким імовірно, користувалися на череповищі вбивці, для хоробрості чи як ліки від жаху, вживаючи «біленьку» із прозорих пляшок, знайдених тут таки. Виделки та ложки. Найбільша кількість знайдених речей польських довоєнних фабрик – скляна пляшечка із написом «Варшава», консервна банка із польським маркуванням. А ще фотографія польського полководця Едварда Ридз-Смігли, два поліцейські жетони, власників яких уже вдалося встановити. Металева аптечка першої мед. допомоги із написом «U.S. ARMY» – американці перед війною всіляко сприяли Польщі, щоби призупинити розповсюдження комунізму на її теренах.
Біля шиї одного із замордованих знайдено 12 золотих монет, номіналом 10 і 5 рублів т. зв. «миколайок», очевидно зашитих у комірі, з котрими той чоловік не побажав розстатись, забравши золото у могилу.
За словами директора історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Романни Іванівни Кучерявої, близько 160 загиблих на княжому городищі, перепоховали зі всіма почестями по християнському обряду на Федорівському цвинтарі, де збудують меморіальний знак жертвам НКВД. Там вже знаходяться кілька десятків тіл знайдених у 1990-х роках. А ти польська матко за Бугом та українська нене на Волині, чекайте зниклих безвісти своїх синів і дочок впродовж десятиліть! Вже не діждетесь ніколи. Лежать вони замордовані, у тісних обіймах на городищі, у древньому Володимирі, сплелись навіки разом. Поляк і українець, єврей і циган. Червонозоряні звірі не вибирали де хто, залізом і вогнем викорінюючи «буржуазну контру».
Роботи в української і польської сторони – непочатий край. Науковці заклали шурфи і виявили, що траншея із розстріляними тягнеться ще на добрих 200 метрів. А ще ж під липами, поблизу тюрми! В інших місцях на городищі та під зовнішніми валами його. І в самому місті… Роботи триватимуть, поки останній із невинно вбитих сталінським режимом не буде похований за звичаєм Божим і людським.
На моторошних, нерозкопаних іще могилах, лежить сніг. Чистий, як совість закатованих моїх земляків. Холодний, як розум чекістів із гарячими серцями та «стерильними» руками. Пам’ятаймо. Це може повторитись. Ми мусимо не допустити нових репресій. Гріш нам, у такому разі, ціна. Душі невинно загиблих від рук чужинців наших земляків волають з небес та із чорних траншей княжого городища у Володимирі-на-Волині. Вони не кличуть до помсти, а тільки до пам’яті і скорботи.
Фото напіврозкопаних могильників, мої та Павла Іванова, людям зі слабкими нервами та хворим, раджу не дивитися.
Анатолій Бідзюра. Голова громадської організації «Україна + Польща», Нововолинськ, Волинь
