“Хуторянство і провінціалізм – ось ті два наші головні вороги, що їх мусимо перемогти.
Ось на який фронт ми мусимо скерувати цілу свою силу характеру, щоби збудити в нашому народові приспаний творчий дух, піднести його…”
Євген Онацький
Чи пам’ятають земляки чільного діяча націоналістичного руху, визначного науковця, етнолога, лексикографа, публіциста і дипломата професора Євгена Онацького? А він залишив також небуденну творчу спадщину як відомий філософ, теоретик українського націоналізму, історик та енциклопедист. Проте, нажаль, його життєвий шлях і творчість досьогодні мало відомі співвітчизникам.
Євген Дометійович Онацький народився 120 років тому 14 січня 1894 р. (за старим стилем 1.01.1894 р.) у Глухові. Батько його походив зі старого козацького роду і викладав у Глухівському Учительському Інституті. У 1914 р. Євген Онацький вступив на навчання до Київського Університету на історико-філософічний факультет, де включився в суспільно-громадську роботу і незабаром став провідним членом в об’єднаному керівництві всіх вищих шкіл Києва — Головної Студентської Ради.
В революційному 1917 р. з постанням Центральної Ради юний Онацький увійшов до її складу від українського студентства і невдовзі був призначений до її Секретаріату, брав активну участь у Всеукраїнському Національному Конгресі, що був скликаний Центральною Радою в Києві 17-24 квітня 1917 р. В цьому ж році за дорученням Центральної Ради УНР виїздить на переговори з козацькими лідерами Вільного Дону до Новочеркаська та до кубанських козаків в Катеринодар на Кубані.
Після поразки визвольних змагань Євген Онацький з дружиною опинилися в Римі у Дипломатичній Miciї, де він пробув 28 років. Редагує бюлетень “Голос України”, дописує до часописів “Діло”, “Свобода”, “Новий час”, “Український голос” та інших.
У 1929 р. Євген Онацький, близько познайомившись з Головою Проводу Організації Українських Націоналістів полковником Євгеном Коновальцем, став одним з найближчих його співробітників та дорадників, незабаром ставши представником ОУН в Італії. З цього часу Є.Онацький (“Дометенко”, “Винар”, “Італ”, “Тарас”) стає постійним співробітником націоналістичного журналу “Розбудова Нації”, який видавався у Празі Миколою Сціборським та Володимиром Мартинцем.
“Націоналізм, що ставить в основу своєї діяльності добро цілої нації, пам’ятає, що стан цілого залежить від стану складників. І саме тому він мусить піклуватися про якнайбільший розвиток індивідуальних прикмет і окремих індивідів, і окремих індивідуалізованих груп. Індивіди, що складають націю, не можуть ніколи доходити до рівня засобу, вони завжди мають залишатися ціллю, щодо якої держава, суспільство в цілому має свої обов’язки”, — наголошував науковець в статті «Націоналізм і індивідуалізм» (1933 р.).
З 1936 по 1940 pік Онацький викладає українську мову у Вищому Східному інституті в Неаполі (!), підтримує контакти з політичними чинниками, а з 1940 р. аж до свого арешту німцями викладає у Римському Університеті. 29 вересня 1943 р. німецькі окупанти заарештували професора Онацького як визначного українського націоналістичного діяча за постійну критику нацизму і він перебував в ув’язненні: спочатку в Італії, а потім в Берліні та Оранієнбурзі. Після закінчення війни Онацьким довелось виїхати до Аргентини до міста Буенос-Айреса, де Онацький редагує тижневик “Наш клич” та місячник “Дзвін”. В 1953 р. професор був обраний головою Української Центральної Репрезентації – українського координаційного центру.
Бібліографія творів Євгена Онацького налічує 58 стор., але вона не охоплює праць, друкованих після 1964 р. Онацький опрацював “Українсько-італійський словник” на 1736 стор. малої вісімки (низького шрифту) та “Італійсько-український…”, об’ємом 631 стор. Ґрунтовною його працею є також твір “Основи суспільного ладу”. Пізніше виходять з друку твори “Завзяття чи спокуса самовиправдання”, “З чужого поля”, “Портрети в профіль” та ін., зокрема мемуарні “Сторінки Римського Щоденника” та “Записки українського журналіста і дипломата”, “У Вічному Місті”.
Але чи не найважливішим його науковим твором є “Українська мала енциклопедія” — монументальна 8-ми томова ґрунтовна праця, над якою Онацький працював усе своє життя. “УМЕ” вийшла друком в столиці Аргентини накладом Адміністратури УАПЦ протягом 1957-1967 рр.
Помер професор Євген Онацький 27 жовтня 1979 р. після тривалої та тяжкої недуги на 85 році життя. Тіло вірного сина України знайшло спочинок на землі Аргентини, далеко від рідної Батьківщини, для визволення і звеличення якої він боровся і працював ціле своє життя.
Віктор РОГ
