Юрій Щур
Діяльність підпілля ОУН на теренах Наддніпрянської України займала одне з центрових місць у спеціальних повідомленнях МДБ, які надсилалися до Москви. Радянські спецслужби цілком серйозно відносилися до проблеми поборювання українського націоналізму, тому все фіксували досить ретельно. Завдяки цьому, зокрема, сьогодні ми маємо можливість дізнатися різні аспекти діяльності борців за волю України.
В одному з таких донесень, на початку січня 1950 року на ім’я начальника 2-го головного управління МДБ СРСР (котррозвідка) генерал-майора Є. Пітовранова було описано спецоперацію з пошуку та ліквідації типографії Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН.
Відмічалося, що на території ряду районів Тернопільської (Скала-Подільського, Борщівського, Гусятинського) та Кам’янець-Подільської (Орининського, Чемировецького, Кам’янець-Подільського) областей тривалий час здійснює діяльність Кам’янець-Подільський окружний провід чисельністю 16 осіб на чолі з Г. Левчуком («Гомоном», він же «Жбан»). Учасники оунівських боївок, які перебували у підпорядкуванні окружного проводу лише у 1949 році на території зазначених районів Тернопільської області здійснили 14 акцій, під час яких було знищено 13 радянських активістів.
Поруч із цим, окружний провід мав у своєму користуванні підпільну типографію, зашифровану назвою «Наступ». Тут випускалася значна кількість екземплярів різноманітної літератури та листівок, які низовими ланками активно поширювалися серед населення ряду районів Тернопільської, Станіславської (Івано-Франківської), Кам’янець-Подільської (Хмельницької), Житомирської, Вінницької та Київської областей. Зокрема, у 1949 році було виготовлено 79 найменувань брошур й листівок у кількості більш ніж 12 тисяч екземплярів, з яких до 8 тисяч було поширено.
Для розшуку й ліквідації Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН в жовтні 1949 року, за вказівкою МДБ СРСР, було створено міжобласну чекістсько-військову групу з досвідчених оперативних працівників УМДБ Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей й солдат військ МДБ. Станом на грудень того ж року групі вдалося ліквідувати 10-х членів проводу, серед них і «Гомона». Але типографія залишалася невиявленою й продовжувала свою діяльність.
Під час проведення подальших агентурно-оперативних заходів на початку грудня 1949 року групою агентів-боївкарів був затриманий й допитаний житель Скали-Подільської Володимир Тарнавський, який був рідним братом одного з діючих членів окружного проводу «Романа». Не підозрюючи, що перед ним агенти МДБ, затриманий розповів про свої зв’язки з «Романом», якому він неодноразово возив продукти в ліс біля села П’ятничани Орининського (Чемеровецького) району. Крім того, він розповів, що в цьому селі є бункер в якому знаходиться типографія, про яку він знав від брата. Та місця, де знаходилася типографія, Тарнавський не знав.
Не зважаючи на те, що адреса місця знаходження типографії так і не була названа, Тарнавський надав значну кількість уточнюючих даних, які дозволяли організувати цілеспрямований пошук типографії. Зокрема, було встановлено, що бункер, в якому знаходиться типографія, утримує жінка. У неї була німецька вівчарка, яка випадково виявила віддушину від бункера, у зв’язку із чим собаку прийшлося вбити. Але на подвір’ї залишилося проживати цуценя. Крім того, Тарнавський повідомив, що одного разу на вимогу «Романа» організував пошиття жіночих чобіт зі шкіри для утримувача бункера. Детальний опис чобіт також було залучено до справи.
Перевіреній агентурі МДБ та зовнішній розвідці було надано опис чобіт утримувача бункера із завданням вести її розшук на ринках, станціях й інших місцях скупчення людей. Паралельно з цим, агентурі, яка обслуговувала село П’ятничани, було доручено з’ясувати, хто з місцевих жителів мав німецьку вівчарку, або в кого на подвір’ї є таке цуценя.
Під час розшуку, однією з груп оперативного стеження на ринку міста Скала-Подільська були зафіксовані чоботи, на які надійшло орієнтування, а їх власниця взята під нагляд й супроводжена до тих таки П’ятничан. Було встановлено, що цією жінкою є колгоспниця Глікерія Васильковська, 1923 року народження. Про неї було відомо, що після повернення радянської влади пішла на службу до Червоної армії, а 1947 року повернулася додому. Її батько у 1934 році був заарештований та засуджений за контрабанду й додому більше не повертався. Мати незадовго до початку війни отримала 6 років за кримінальною статтею, а з ув’язнення була звільнена німцями.
Для розробки Васильковської серед її близького оточення був завербований агент «Вольський». Він же невдовзі й повідомив, що Васильковські мали вівчарку, яка нещодавно зникла, а залишився піврічне цуценя.
Таким чином, співробітникам МДБ стало зрозуміло, що бункер з типографією знаходиться у будинку Васильковської. Виходячи із цього, було розроблено план операції з вилучення типографії та ліквідації оунівців, які її обслуговували.
На світанку 26 грудня 1949 року чекістсько-військова група непомітно підійшла до будинку Васильковських й оточила його. Під час обшуку в кутку нежилої кімнати, під картоплею, було виявлено люк – вхід до типографії. Двоє членів ОУН, які перебували усередині, відмовилися здаватися й відкрили вогонь. В результаті перестрілки загинув керівник технічної ланки окружного проводу Петро Гнибіда («Богдан»), а секретар-машиністка проводу Леся Мисак («Тамара») була поранена й захоплена. Глікерія Васильковська та її мати Ксенія також були заарештовані.
В типографії було вилучено: 2 ручних кулемета, автомат, 3 пістолети, 5 гранат, набої, 2 друкарські машинки, типографське обладнання (друкарський станок, 5 кг шрифту, 39 кліше для листівок, декілька кілограм чистого паперу, фарба), радіоприймач, фотоприлади, близько 10 тисяч екземплярів листівок й велика кількість внутрішнього листування підпілля. Зокрема: лист крайового проводу «Поділля» з подякою учасникам технічної ланки Кам’янець-Подільського окружного проводу за активну роботу з виготовлення націоналістичної літератури й листівок; записи відомостей про керівних партійних та радянських працівників тодішньої Ворошиловградської (Луганської) області, про кількість в цій області шахтних парторганізацій, партійних груп й комуністів в них, виробничі потужності окремих шахт й заводів тощо.
Наявність у підпільників інформації з найсхіднішої області України досить сильно занепокоїла співробітників МДБ. Значні сили було направлено на пошук джерела інформації з Луганщини. Також УМДБ Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей продовжувалися активні агентурно-оперативні заходи з пошуку вцілілих членів окружного проводу, їх середовища. Про важливість цього напрямку може свідчити той факт, що для надання практичної допомоги на місце була відправлена група керівних співробітників МДБ УРСР.
