Відторгнуті демократичним світом, москалі, як ті змії, намагаються пролізти в будь-яку щілину, щоб оминути санкції, знайти бодай якусь вигоду для себе.
Спорт – не виняток. Переважаюча більшість їхніх спортсменів не можуть змагати на міжнародних аренах. Відтак, варяться в своєму соці, втрачають кваліфікацію, яка веде їхній спорт до рівня першості між колишніми совєцькими колгоспами, радгоспами та іншими «госпами», зумовлює такий занепад, що відновлення потребуватиме не один рік.
Прикро, але у всі часи були ті, які користали від чужого горя. Чиясь біда для них справді чужа, аби лиш нажитися, збагатитися. Найчастіше в цьому контексті «спливає» Туреччина, яка, ніби та мавпа з відомого віца, не може розірватися, визначитися, на чийому вона боці. Ніби й країна НАТО, ніби й допомагає Україні, засуджує агресію московсько-азійської орди і все таке. Разом із тим, вона є для кацапів такими собі повітряними воротами у демократичний світ. Москалі не тільки вільно дістаються цієї країни, а й вже звідти подорожують куди завгодно. Також турецька влада вельми часто грає на боці кремлівських злочинців у транспортуванні українського зерна, допомагає транспортувати нафту тощо.
Тепер стало відомо й про футбольні метаморфози. Демократичний світ сколихнула вістка, що турецький футбольний клуб «Бешикташ» уклав спонсорську угоду із сумної слави москвинським «Газпромом», мета якої сприяти гравцям з Московії у їхніх переходах у європейські клуби. Гравці, згідно придуманої схеми, будуть безкоштовно переходити з москвинської так званої прем’єр-ліги в «Бешикташ», після чого стамбульський клуб уже продаватиме їх іншим командам. Від цього туркам обіцяють 15-20 відсотків від суми трансферів і підняти «чорних орлів» до рівня Ліги чемпіонів. Звісно, турецький клуб, устами свого спортивного директора Джейхуна Казанджи, новину заперечує, але диму без вогню не буває. Тим паче, про підлість і лукавство москалів добре відомо. Як і про відсутність честі та гонору турків, коли йдеться про вигоду.
Лягає спомином, як у липні минулого року, коли інший стамбульський клуб – «Фенербахче» – приймав київське «Динамо» у рамках кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів, турецькі фанати, розлючені перебігом подій на полі, скандували, на зло киянам, ім’я та прізвище головного кремлівського нелюда. І це все діялося в часі, коли москвинські істоти вбивали українських дітей, людей, катували, грабували, руйнували міста й села. Тоді УЄФА навіть розпочало дисциплінарне провадження, згідно якого клуб оштрафували на 50 тисяч євро й обмежили на декілька матчів чисельність уболівальників. Тренер киян Мірча Луческу, на знак протесту, не прийшов тоді на післяматчеву прес-конференцію.
Річ ясна, не всі турки поділяють позицію оскаженілих фанатів «Фенера», які, всього лише за спортивний інтерес, вдалися до возвеличення кривавої істоти. Так само, можуть знайтися декілька пройдисвітів у штабі «Бешикташа», які загублять совість і пристануть на огидні мільйони москвинських газових злочинців, які, наразі, все ще безкарні.
Уже не таємниця, що цей «Газпром» і собі створив приватну військову компанію, об’єднавши в бойові загони співробітників служби внутрішньої безпеки. Найвідоміший такий загін називається «Поток», що співзвучне з потоками транспортованого газу. Назагал, на Московії нині вже створено близько тридцяти різних військових компаній, що означає близькість скону путінської імперії і необхідність боронити своє та заволодівати новими активами в часі масового перерозподілу.
Як тут не нагадати про один із багатьох ганебних чинів достойників від європейського футболу. Із 2012 року цей «Газпром» був спонсором Ліги чемпіонів та інших змагань, які відбувалися під егідою УЄФА. Що можна було мати спільного із злочинцями впродовж десяти років? Минулого року, на третій день широкомасштабного вторгнення москалів в Україну, Європейська асоціація футболу розпочала процес розірвання контракту із москвинськими «газовиками», що завдало УЄФА збитків на 107 мільйонів доларів. Навіщо було їх повертати? З дикунами треба було діяти відповідно до їхніх понять. Ігнорувати умови договору з огляду на форс-мажор, а кошти передати на відновлення України. Втім, у такий розвиток подій міг повірити лише невиліковний мрійник. Очевидно, найвищі чини УЄФА дістали «на лапу» кругленькі суми й всіляко посприяли, щоб «збитки» повернули «постраждалим».
Підступність, підлість і нахабство москалів загальновідомі. Навіть в умовах сьогодення, коли ллється українська кров, вони вважають себе постраждалими. Сплив черговий бовдур, такий собі колишній гравець збірної Московії, кумир уболівальників Андрій Соломатін, який заявив, що «в українських школах закликають боротися проти всього, що пов’язано з РФ». Звісно, тепер це правда. Після декількох десятків тисяч лише зареєстрованих злочинів московитів супроти України й українців, ми на віки, остаточно, зненавиділи цих істот. Зараз це виглядає вельми дивним, але ще якихось півтора роки тому навіть президент України не бачив «разніци» в мові, в нашесті всього москвинського, у чисельних шпигунах, зрадниках, відвертих українофобах на всіх щаблях української влади, у всіх сферах українського суспільного ладу. Москалям бракувало хіба ще вивісити свою «ганчірку» над Україною та заявити про її цілковиту колонізацію. У триденному здійсненні цього вони не сумнівалися. Не сталося. Та й не могло такого бути. Тому то цей Соломатін тепер оправдовує злочини Московії в Україні, захоплюється кремлівським ліліпутом, заявляє, що його рішення розпочати війну «треба не боятися прийняти». Далі цей дятел просторікує, що головною метою РФ є показати іншим їхній помилковий курс, «ми маємо всім згодом пояснити, що вони не мали рації. Усім, хто перебуває по інший бік барикад. Заходу, насамперед».
Насамкінець, цей «мокша» взагалі пустився берега. Кацап переконаний, що Європа замерзала, а німці живуть бідніше москалів, у яких «в супермаркетах усе є». Але годі дивуватися якомусь москалеві, якщо маємо своїх, щонайменше «дятлів», а може й прихованих зрадників, які, аби їх «не засвітили», в той чи інший спосіб відпрацьовують кремлівську настанову.
Знову про Шевченка. Того самого кумира мільйонів, футбольну «зірку», чи, напевне правильніше буде сказати – «звєзду». Минулого тижня, в Мілані, однойменна команда, кольори якої захищав Шева, зійшлася у напівфіналі Ліги чемпіонів із земляками з «Інтера». У ложі почесних персон так званий амбасадор благодійної платформи з підтримки України Андрій Шевченко сидів поруч із першою ракеткою світу Новаком Джоковичем. І не просто сидів, а й упродовж всього матчу мав щось до балакання з цим ворогом України, який, разом із своїм батьком, цілковито на боці Московії…
Навіщо нам такий амбасадор? У його друзях вороги України, як то друг Путіна, колишній італійський прем’єр і власник «Мілана» Сільвіо Берлусконі, який вважає Україну винною у війні, наближений до Путіна колишній власник лондонського «Челсі» і бізнес-партнер Шевченка Роман Абрамович, із якого Шева просив зняти санкції, нинішній очільник ФІФА, злочинний промосквинський пройдисвіт Джовані Інфантіно, з яким Шевченко навіть не соромиться робити світлини, тощо…
Що то за така наша національна гордість, яка в часі, коли ллється українська кров, переймається порятунком мільярдів путінського поляруса Абрамовича? Чи свідомий «Шева», що ті мільярди мали «переплавитися» на кулі в бік України, в українських Героїв? Врешті, хто обирав цього «амбасадора»? За яким принципом? Чи керувалися лише сумно-злочинним постулатом «Какая разніца?». Яка думка формується у світі про Україну, про війну після діянь цієї персони?
