В Україні вдвічі зросла кількість людей, які позитивно ставляться до ОУН та УПА! Такі дані, напередодні 14 жовтня, оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). На перший погляд, це добра і позитивна новина, якраз до 80-ї річниці з часу створення Української Повстанської Армії, враховуючи динаміку змін суспільної думки в цьому питанні за останні роки. Проте, якщо подивитись на абсолютні цифри, то ситуація не настільки вже й втішна, адже лише 43% серед опитаних українців заявили про своє позитивне ставлення до УПА. Близько 40% респондентів потрапили до категорії тих, хто не визначився, а це означає, що майже половина українців, як мінімум, ще не встановила чіткий взаємозв’язок між сучасністю та минулим. Тішить, безперечно, що лише 8% тих, хто взяв участь в опитуванні, досі негативно сприймають діяльність українського підпілля, але, для справедливості, варто зазначити, що серед респондентів не було жителів тимчасово окупованих територій, зокрема Донбасу і Криму.
Повертаючись до питання взаємозв’язку між подіями сьогодення та минувшини, варто наголосити, що, власне, розуміння спільного знаменника між національно-визвольним рухом періоду Другої світової війни та збройною боротьбою українського народу в часі повномасштабного московського вторгнення у 2022 році, і є ключем для вирівнювання дисбалансу суспільної думки, де підтримка ЗСУ перевалює за 100%, а позитивне ставлення до УПА лише наближається до 50%.
Безсумнівно, якщо виокремити як маркери історичних епох саме такі формації, як Збройні Сили України та Українську Повстанську Армію, то мова йде про дві різні армії. І справа тут не в чисельності, наявності різного роду військ чи озброєння. Ключовим фактором різниці, очевидно, є питання державності. УПА була “армією без держави” із усіма витікаючими наслідками. ЗСУ – військове формування, на яке, відповідно до Конституції України, покладені завдання з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів.
Можна, звісно, наводити і інші другорядні чинники в цьому контексті, але вони будуть більш схожими до улюбленої для багатьох розваги “Знайди десять відмінностей”. Набагато важливіше не просто знайти, але й донести до суспільства хоча б умовних “Десять спільностей” між УПА та ЗСУ, адже маємо їх значно більше.
Отож, першим об’єднуючим фактором варто визначити боротьбу проти спільного ворога – імперської москви! Під яким кольором чи соусом не подавався би загарбницький імперіалізм північного “сусіда”, суть його незмінна: саме існування недоімперії становить екзистенційну загрозу для української нації. І найбільше ця недоімперія боїться спротиву. Вчора УПА, а сьогодні ЗСУ, на полі бою, доводять, що можливо перемагати як “побєдоносцев”, так і “другу армію світу”. Вчора УПА, а сьогодні ЗСУ, на полі бою б’ють імперську москву!
Не менш, а то й більш важливим об’єднуючим фактором є всенародна підтримка, яку, у свій час, відчувала УПА на терені своєї боротьби, і яку від 2014 року отримують українські військові. Як у першому, так і другому випадку ми можемо говорити про справді народну армію, яка була і залишається формацією із найвищою суспільною довірою, паралельно із якою ефективно діяла і діє ще одна важлива сила – армія волонтерів. Варто наголосити і на важливості національної Героїки, яку Організація Українських Націоналістів підносила до рівня культу Героїв, а в умовах сучасності ці процеси відзначаються на рівні державної політики. І виглядає так, що допоки між Романом Шухевичем, Дмитром Клячківським, Степаном Бандерою, Дмитром Грицаєм, Миколою Арсеничем не буде поставлено знак рівності, щодо належного пошанування і визнання, поряд із Сергієм Кульчицьким, Василем Сліпаком, Віктором Гурняком, Степаном Тарабалкою, Тарасом Бобаничем, Олегом Куциним, із тисячами знаних і не знаних, загиблих і живих українських Героїв, доти залишатиметься цей світоглядний дисбаланс, про який йшла мова вище. Допоки, разом із Героями України Ігорем Гордійчуком, Денисом Прокопенком, Святославом Пономарем не стане в один ряд легендарний сотенний УПА Мирослав Симчич, до тих пір ми не матимемо права вважати відплаченим свій борг перед славними попередниками!
Фактор третій: партизанка. Від дня свого заснування і до часу переходу у повне підпілля, УПА діяла у форматі партизанського руху. Це було продиктовано як внутрішніми, так і, першочергово, зовнішніми обставинами. Збройні Сили України сьогодні відкрито воюють проти загарбників, але ми повинні пам’ятати і про “наших партизанів”, які, хай і епізодично, але ефективно протидіють ворогу на тимчасово окупованих територіях. І тут варто нагадати про Закон України “Про основи національного спротиву”, яким, формально, передбачено функціонування українського руху опору в тилу ворога. І тут потрібно не забувати не лише про Кримський міст і кримську “бавовну”, але й про операції по ліквідації зрадників та колаборантів у Херсоні, Бердянську чи Мелітополі – батьківщині видатного ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова.
До речі, про Схід і Захід разом. Чимало історичних досліджень вже давно спростували міфи про те, що УПА була виключно західноукраїнським явищем, а націоналістичне підпілля діяло лише в Карпатах та на Волині. В лавах “армії без держави” пліч о пліч воювали галичани і подоляни, волиняни і наддніпрянці. Так само, як і зараз спільно тримають фронт кращі сини і дочки України від Закарпаття до Донбасу, від Києва до Сімферополя!
Більше того. Як свого часу в УПА, так і в складі ЗСУ, зі зброєю в руках воюють представники інших вільних народів: грузини, азербайджанці, чеченці, євреї, британці, литовці, білоруси і, навіть, нечисельні росіяни!
Є чимало об’єднуючих факторів, які можна класифікувати як символічні. Так, марш Організації Українських Націоналістів “Зродились ми великої години” став славнем нового українського війська. Бандерівське вітання “Слава Україні! Героям слава!” офіційно використовується ЗСУ, червоно-чорний стяг національно-визвольного руху є прапором ряду добровольчих формувань у складі ЗСУ. І, власне, ці чинники також повинні максимально сприяти розумінню тяглості боротьби як серед військових, так і серед цивільних. Має бути сформовано чітке усвідомлення того, що бійці Збройних Сил України є спадкоємцями і продовджувачами звитяги воїнів УПА, бойовиків ОУН, солдатів і старшин УГА, війська УНР та Січових Стрільців і, водночас, запорізьких козаків та княжих лицарів Руси-України.
Тепер про ленд-ліз. На жаль, у свій час, УПА не могла претендувати на будь яку серйозну військову допомогу, а тому встановила традицію, яку по сьогодні справно підтримують і ТРО, і ЗСУ: зброю потрібно забирати у боягузливого ворога. Відомі факти неодноразових наскоків вояків УПА на склади із боєприпасами противника. При чому це стосувалось як “червоних”, так і “коричневих” ворогів. Сьогодення принесло певні видозміни у цей процес, які можна назвати “жестами доброї волі”. Тому, не применшуючи важливої ролі реальної військової допомоги західних союзників України, все ж не забуваймо, що часто доводиться воювати і трофейною зброєю.
І на фінал, звісно, найголовніший фактор. Віра у Перемогу! Жоден український підпільник, жоден воїн УПА ніколи не мав сумніву, що рано чи пізно буде здобуто незалежну і соборну українську Державу. Віднедавна, у соцмережах поширюється жарт про те, що бандерівці боролись з НКВД, потім з МГБ, тоді з КГБ, тепер із ФСБ і завжди перемагали. А ми знаємо, що у кожному жарті є велика доля правди. Як правда і те, що на політичній карті світу не залишилось ні нацистської Німеччини, ні совєтського союзу, проти яких боролась УПА, а вільна Україна, яка зараз веде безкомпромісну і переможну боротьбу проти споконвічного ворога – була, є і буде завжди! Вчора УПА, а сьогодні ЗСУ – переможуть і знищать імперську москву!
Олег Вітвіцький
