Пам’яті друга «Степового»
З глибоким сумом сповіщаємо, що 8 червня в Едмонтоні заснув вічним сном довголітній провідний діяч Організації Українських Націоналістів (бандерівців)
Петро Дацків «Степовий».
Народився 27 червня 1925 р. в селі Ремезівці, Золочівського району Львівської області в родині Теодора й Анни з дому Ґалян. У молодому віці пережив польську, російську і німецьку окупації. З приходом німців вступив до Торговельної Школи у Золочеві, належав до «Просвіти» та співав у молодечому хорі при церкві св. Дмитрія.
У 1943 році вступив в ряди ОУН, переходив вишколи, які переводили члени ОУН. В Організації під час німецької окупації сповняв обов’язки зв’язкового. У 1944 р весною схоплений німецькими військовими частинами й опинився у Золочівській тюрмі. Завдяки дивізійним частинам, які були у Золочівщині, його і інших вибрали з криміналу і перевезли до Львова та призначили до Дивізії «Галичина». В Дивізії перейшов рекрутський вишкіл, був висланий на підстаршинську школу, опісля до Словаччини поборювати комуністичну партизанку. В боротьбі з комуністичними партизанами був ранений в ногу, після видужання ще довелося воювати в Югославії проти партизанів Тіта. На кінець перехід в Австрії і там закінчилась війна.
Після закінчення війни Дивізія здалася англійській армії в полон, а збірний табір був у Шпітиль в Австрії, опісля перевезли до Белярії, Італії, а по певному часі перевезли усіх полонених до збірного табору в Ріміні, Італії. Весною 1947 табір українських полонених (8000) перевезли до Англії. Був звільнений з полону 1948 р. працював на фермі один рік. Жив у Манчестері й Дербі.
Після звільнення почалося організування громадського життя. Зараз створили Об’єднання Бувших Вояків Українців, де став членом, і опісля членом Союзу Українців Великої Британії й Спілки Української Молоді. У тих організаціях працював до 1952, і весною переїхав до Канади та замешкав у родині о. Богдана Бачинського (колишнього пароха) у Норт Батлефорд, Саскатчеван. Після короткого часу нав’язав контакти з друзями у Саскатуні й там став членом Ліги Визволення України. За поміччю Петра Башука створили відділ ЛВУ у Норт Батлефорд, якого був головою до часу виїзду до Едмонтону в червні 1956 р.
Одружився з Мотрею Іванусів у січні 1959 р. та став батьком Ксені, Романа і Віри і дідусем 4-ох онуків. Їм дали добре християнське й українське виховання. Переїхавши до Едмонтону, всеціло включився до громадської праці, зокрема до праці в Організаціях Українського Визвольного Фронту. Займав пост секретаря і був довголітнім головою місцевого відділу ЛВУ. Також членом КУ ЛВУ. Належав до дирекції Української Кредитівки, (головою 10 років), був радником і секретарем «Української Помочі», був секретарем і касиром Провінційної Ради Конгресу Українців Канади, був членом і головою «Братства Дивізійників», членом комітету будови українських кредитівок в Україні. Коли почалася будова Дому Української Молоді ім. Романа Шухевича, був активним членом комітету будови, членом дирекції Дому (до 2018) і головою Товариства Сеньйорів ім. Марка Боєслава при відділі ЛУК до 2019 р.
Висловлюємо щирі і глибокі співчуття рідним і близьким.
Вічная пам’ять і низький уклін за життєвий чин.
Провід ОУН (б)
