З нагоди 60-річчя загибелі лідера ОУН Степана Бандери в Україні та за її межами зорганізовано ряд урочистостей.
15 жовтня в Колонній залі Київради відбувся вечір пам’яті Степана Бандери.
Організатор заходу директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Сиротюк відзначив, що навіть через 60 років після загибелі Бандери його ім’я нікого не залишає байдужим. Його імені досі бояться вороги, називаючи «бандерівцями» всіх, хто боронить незалежність України.
Історик Микола Посівнич, президент Благодійного фонду «Літопис УПА», у своєму виступі зауважив, що весь шлях Степана Бандери – це система вишколів, підготовки і боротьби. «Віра без чину є мертвою», вважав Провідник, адже потрібно утверджувати те, в що віриш і чим гориш.
В часи становлення ОУН Степан Ленкавський, Степан Бандера, Степан Охримович заклали ідеологічну основу організації. Степан Бандера мав власну теорію побудови держави від першого села, яка передбачала комунікацію з населенням до найменших клітин. На його думку, потрібно було діяти в тих умовах, які існували, виховати універсальних солдатів, які готові автономно діяти на будь-яких територіях, в будь-яких умовах, не чекаючи наказу, не ремствуючи на провід. Необхідно було розробити чітку інструкцію про те, як націоналіст повинен себе поводити в різних умовах.
Участь у заході взяли відомі історики, громадські та політичні діячі, митці, музиканти, люди, що пишаються Бандерою і мають за честь називатися «бандерівцями».
Вечір завершився виконанням повстанських пісень у виконанні Тараса Компаніченка та гурту «Рутенія».
19 жовтня в Мюнхені на заходи з вшанування пам’яті Степана Бандери зібралися українці з цілого світу. У відправі на могилі Провідника взяли участь сотні людей – українці Німеччини (серед них чоловік покійної дочки Бандери Андрій Куцан), дипломати й консульські працівники, гості з України та представники української діаспори, представники духовенства, українських організацій ОУН (б), СУМ, Пласт, МНК тощо.
До могил лідерів ОУН Степана Бандери, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського лягли численні вінки й квіти. Слово на могилі Провідника виголосив Голова ОУН (б) Стефан Романів:
«Ніколи не можна забити того, хто прапором став для народу», – пригадуються тут і зараз слова поета.
Чому саме Степан Бандера став символом воюючої нації? Чому саме Бандері ставлять пам’ятники, чому саме про Степана Бандеру пишуть книжки, чому саме про Степана Бандеру знімають фільми, чому саме Бандеру вшановують у всіх куточках України та далеко за її межами? Чому сьогодні, через 60 років після загибелі Провідника ОУН, ми, українці різних поколінь зі всього світу саме тут зібралися, щоби схилити голови і звірити помисли та прозвітувати про дії?
На це є багато причин. Але, думаю, найголовніша – це та, що Степан Бандера, на відміну від багатьох політиків минулого і сучасного, ніколи не зраджував своїх переконань, ніколи не зрікався своїх ідеалів – і то не перед загрозою втрати депутатського крісла, міністерського портфеля чи комфортного життя, а перед загрозою втрати власної свободи і власного життя.
Коли під час Варшавського та Львівського процесів зовсім юний, як за сучасними мірками, Степан Бандера постав перед польським судом він встав і сказав: «Я роблю те, що диктував мені обов’язок, приналежність до української нації». І отримав смертний вирок, отримав довічне ув’язнення.
У 1941 році, 30 червня, коли був проголошений Акт відновлення Української держави, Степан Бандера вдруге постав – вже перед гестапівцями – і так само міг скапітулювати і відмовитися, але – ні, він сказав, що Акт проголосили ми, і правом боротьби ОУН має мандат від українського народу, і лише український народ матиме право панувати на українській землі, лише він має право бути господарем нашої території. І Степан Бандера отримав Заксенгаузен.
Коли вже минула війна, Бандера дивом вижив, на відміну від усієї його родини – батька закатували большевики, братів замордували нацисти… Опинився на Заході…
Ви, напевно, знаєте, як після тих усіх поневірянь, після підпілля, після заслання, концентраційних таборів, постійно під загрозою смерті, було опинитися на Заході з родиною, з дітьми, з дружиною, без жодної надії перемоги у боротьбі – тому, що Сталін вже окупував пів Європи, тому, що хлопці по лісах і в таборах стікають кров’ю і лише жменька вцілілих – на еміграції; тому, що вільний демократичний світ цілується зі Сталіним, а націоналістів вважають колаборантами. Степан Бандера міг сказати: «Досить – ми зробили все, що могли, ми жертвували, а зараз ми хочемо жити комфортно, працювати лише на себе і не думати про Україну». Але ні Бандера, ні його соратники не зробили такого вибору. Степан Бандера, коли його обрали головою Проводу ОУН, сказав: «Дякую. Смертний вирок приймаю».
Він вірив у визволення України і в найчорніші часи, коли інші безсило опускали руки.
Історія зробила свій вердикт, і цей вердикт стверджує: Степан Бандера дійсно герой України, його ідеали є сьогодні в серцях мільйонів.
Бандера був організатором і теоретиком української національно-визвольної боротьби і розробником концепції революції та державного будівництва. Основними її засадами є опертя на власні сили української нації та безкомпромісна боротьба спільним фронтом проти всіх окупантів – насамперед проти Москви. «З москалями немає спільної мови» – попереджав Провідник.
Власне, коли говорити про Степана Бандеру, про ОУН, то ми знаємо, що його ім’ям названо ціле покоління, властиво цілий український народ – і мова в нас бандерівська, і думки в нас бандерівські, і прапор у нас бандерівський, і герб у нас бандерівський. Коли ми говоримо про Бандеру, ми говоримо про бандерівців.
Тож ще одна риса Бандери полягає в тому, що він зумів об’єднати навколо себе ціле гроно талановитих, відданих справі людей: Ярослав Стецько, Роман Шухевич, Степан Ленкавський, Микола Климишин, Василь Кук, Петро Полтава… і не злічити їх числа. Десятки тисяч відомих лише Господу – тих, кого називали бандерівцями. Це яскраві особистості.
Коли гестапівці схопили Івана Климова «Легенду», він сказав їм лише одне речення: «Я член ОУН, називаюся Іван Климів “Легенда”. Більше нічого вам не скажу». І загинув у боротьбі…
От хто такі бандерівці. Це є приклад і зразок.
Згадаймо і вшануймо сьогодні всіх їх, полеглих у боротьбі споконвіку й до наших днів.
І завершу, як і розпочав, словами-закликом поета Леоніда Полтави:
«Хай клятва мільйонів гримить до небес,
Мазепі, Петлюрі, Бандері,
Ваш дух у мільйонах навіки воскрес,
Ваш дух перед нами як сяючий хрест,
Як символ нової, державної ери».
Так буде!
Слава Україні! Героям слава!
В греко-католицькому соборі святої Покрови та апостола Андрія Первозванного в Мюнхені також пройшла панахида і відбулася велелюдна урочиста академія, під час якої пролунали виступи Голови ОУН (б) Стефана Романіва, консула України в Мюнхені, пісні Олега Вітвіцького, а історик Микола Посівнич прочитав доповідь про Степана Бандеру.
Зворушливим моментом стало вручення Головою ОУН (б) Стефаном Романівим ювілейної відзнаки з нагоди 90-річчя ОУН довголітньому провідному діячеві ОУН в Німеччині Андрію Куцану.
УІС
