Повернувся з чергового виїзду. Село Українка, Миколаївська область. Майже все село розбомблене. Порожні очниці зруйнованих хат обабіч знелюднених вулиць. Вибухи чутно майже цілодобово.
Таке враження, що ворог хоче зруйнувати вщент це затишне село, що острівцем стоїть серед пшеничного поля, виключно через назву. Адже тут немає ані військових позицій, ані важливої інфраструктури.
Це село для мене є символом імперської політики Москви щодо українців, яка триває століттями, а не лише через Путіна. Ця політика вміщається в одне слово – смерть. Смерть фізична, духовна, культурна всього, що є українським.
Про які компроміси можна говорити з носіями цієї імперської бацили? Про те, що нас можна вбивати лише в непарні числа місяця? Про те, що будуть руйнувати лише кожен третій будинок, а не всі? Чи можливо і доцільно сідати за стіл перемовин з цими маніяками? Чи сповна розуму та частина світової спільноти і «українського» політикуму , які знову нам «впарюють» якийсь мир та компроміси. Компроміси за кошт України. Вдумайтесь у ці слова.
Це велике приниження гідності всіх українців. Це неймовірне психологічне насилля над жертвами агресії. Це все одно, що змушувати жертв масового вбивці і ґвалтівника йти на поступки злочинцю. Це повторне «зґвалтування» свідомості наших громадян.
Цього не буде! Навіть якщо весь світ буде проти нас.
Десь виростають діти з тої ж Українки і вони добре знають кому треба помститися. Хлопці та чоловіки, що можуть тримати зброю, уже змушують моковитів сплачувати криваві борги.
І так є і буде по всій Україні.
Українці чинитимуть опір доти, допоки останній москаль-окупант не покине нашу землю, або не ляже в неї. Поки український прапор не замайоріє над Севастополем, Луганськом та Донецьком, а Росія не буде покарана, як держава терорист і агресор, українці не складуть зброї.
А ті будинки ми відбудуємо і по затишних вуличках Українки знову буде чутно нашу козацьку пісню та радісний дитячий сміх.
Андрій Левус
