Для державотворчого процесу, для розвитку держави та формування світогляду її громадян немаловажну роль відіграє те, що і як відзначається, святкується у державі.
Вельми корисним було б у лютому, напередодні весни, коли вся природа і людство ждуть пробудження і відродження, на державному рівні звернутися до Свята Героїнь, яке здатне добре впливати на виховання патріотизму та національної гідності українців.
Приймімо Свято Героїнь!
На холодний зимовий місяць лютий припадає тепле і світле свято – Свято Українських Героїнь.
Це свято зродилося в п’ятдесятих роках ХХ ст. у діаспорі. Тоді увесь світ сколихнула звістка про повстання українських політв’язнів у таборах Норильська, Воркути, Кінгіру. Найбільш вражаючою у цих подіях була участь у повстанні жінок (переважно українок), які беззбройні, з високо піднятими головами і з піснею, щільними рядами виступили перед радянські танки, котрі були направлені на придушення повстання в’язнів. Жінки виступили вперед, намагаючись захистити повсталих від розправи, вважали, що неможливо військовим нищити беззбройних жінок… Проте танки, післані нелюдськими, сатанинськими силами, не зупинилися, сунули вперед, і під їхніми гусеницями змовкала українська пісня, обривались життя сотень дочок України… Отоді й виникла думка започаткувати свято для вшанування українських героїнь, якими споконвіків так багата українська земля.
Спочатку це свято відзначалося лише в діаспорі, а з 1993 року воно утверджується в Україні. Зокрема, у Львові за ініціативою Ліги Українських Жінок на відзначення Свята Героїнь щорічно проводяться святочні імпрези, на яких шанобливо згадується численних самовідданих і нескорених українок.
Однак утвердження цього ідейно й емоційно насиченого свята в Україні йде надто повільно. Складається враження, що “сильним світу цього” не потрібне свято, що несе в собі високий патріотизм та має велике виховне значення.
Дивно й прикро, що в нас легко приймаються свята пива, пампуха, шоколаду та інші комерціалізовані й бездуховні святкування, а ідеологічно-просвітницьке свято не має належного розуміння навіть серед тих, хто позиціонує себе як українських патріотів. Невже Україні потрібні лише гурмани й бізнесмени?
Чому Свято Героїнь?
Насамперед тому, що жіночий героїзм – це вищий ступінь героїзму. Адже жінка з природи – сотворіння делікатне, ніжне, фізично досить слабке. Тому кожен геройський вчинок коштує їй багато більше, як чоловікові. І все ж впродовж усієї нашої історії ми маємо подиву гідні прояви жіночого героїзму. У всі важкі для нашої землі часи жінки мужньо вставали поруч чоловіків, твердо протистояли ударам ворогів чи стихій, своїм незбагненним героїзмом надихали на високі подвиги і чоловіків, оберігали їх від зневіри та занепаду духу через послані долею поразки.
Величні постаті жінок героїчного духу захоплювали сучасників, прославляли наш народ та служили надихаючими прикладами для наступних поколінь.
Якою небувалою на свій час жінкою була княгиня Ольга, яка зуміла зберегти і зміцнити велику державу, знайти, зрозуміти та вказати майбутнім поколінням вірний шлях до Бога, а тим самим до майбутнього в контакті із Всевишнім Творцем! То ж як не гордитись, що її Вселенська Церква визнала святою, як не уповати на її приклад та опіку!
А жінка іншої епохи та відмінної долі – Настуся Лісовська, легендарна Роксолана. Хіба це не героїзм, потрапивши у полон, не стати безмовною рабинею, а змусити себе поважати, прислухатись до її порад у вирішенні найважливіших проблем тогочасної політики. Хіба це не переконлива перемога українського інтелекту над цілим східним світом? На жаль, ми ще дотепер сприймаємо Роксолану як якусь легендарну, а не історичну постать, дотепер майже не знаємо, як її розум і політику фіксували у своїх документах тогочасні політики та наступні історики.
З часів козаччини до нас пробився промінь яскравого подвигу Олени Завісної, дружини сотника Михайла Завісного, коменданта замку містечка Буші на Поділлі. Коли у 1654 році польське військо під командуванням Степана Чарнецького намагалось приступом взяти замок, коли поліг у нерівному бою її чоловік, Олена Завісна, не зважаючи на пропозиції здаватись та обіцянки ґарантувати всім оборонцям життя, підпалила порохівню й висадила у повітря себе, своїх дітей та рештку оборонців, при тому знищила і багато ворогів.
В епоху багатолітнього поневолення України різними окупантами (Східної – Московією, Західної – Австро-Угорщиною та Польщею) кращі дочки України не корилися, вони нарівні з патріотами-чоловіками включились у битви не криваві, але не менш важкі і небезпечні – битви за наші права на нашій землі, за збереження своєї окремішності та самобутності мови і культури. На цей раз жінки взялись за гострі пера. Могутньо лунали голоси Олени Пчілки, Марко Вовчок, Ганни Барвінок, Ольги Кобилянської, Христі Алчевської та багатьох інших. Найяскравішим світочем серед них була Леся Українка. Щоб творити в той час і творити для української справи, немало треба було мужності, проте українським жінкам ніколи її не бракувало.
Небачений у світі героїзм проявляли українки в добу визвольних змагань українського народу. Софія Галечко, Ганна Дмитерко, Олена Степанівна, – яким героїзмом і самовідданою любов’ю до України освітили вони свої імена. Їхні героїчні життєписи можуть бути благодатним матеріалом для художньої творчості, для захоплюючих “бестселерів”, до яких так тяжіє молодь, але яких наразі ніхто не творить на нашому героїчному матеріалі.
Навіть такі видатні діячки-мучениці як Ольга Басараб і Олена Теліга, яким у лютому ми зобов’язані скласти особливу шану за їхню жертву на алтар нашої свободи, є ще так мало згадувані. А це ж такий непересічний зразок дієвості і жертовності, мужності і стійкості! І не дивно, що у них було багато послідовниць у напружені дні Другої Світової війни і повоєнних літ, коли численні когорти патріотів намагались у час боротьби двох окупантів позбутися їхнього ярма. У відчайдушному спротиві встановленню нової комуністичої влади гинуло чимало українських патріоток, але гинули не як безвольні пасивні жертви, а як герої, які і смертю своєю утверджували торжество національної ідеї.
Скільки їх, котрі могли б бути достойними матерями і виховати патріотів України, рішуче позбавляли себе життя, щоб не датись у руки звироднілому ворогові…
А яким героїзмом було сповнене життя тих, котрі були ув’язнені, вивезені в Сибір, котрі у нелюдських умовах карались, мучились, але не каялись. Ніякі знущання та труднощі не здатні були принизити їхньої гідності, в екстремальних умовах вони не опускались, не деградували, а ще більше поглиблювали свою духовність, гартували свій незнищенний дух.
Славлячи героїнь боротьби, ми не повинні забувати героїзму українських матерів, які в умовах несправедливої, облудливої і безбожної системи зуміли виховати порядних дітей, релігійних і національно свідомих. Саме на них тепер покладає надії Україна, саме вони повинні збудувати Українську Державу такою, за яку боролися наші герої. А це теж боротьба, і вона теж вимагає мужності, самовідданості та певного героїзму. Саме такі риси характеру можна виховувати, відзначаючи Свято Героїнь. Приклади героїчних попередниць могли б сприяти звільненню від байдужості й егоїзму, які полонили багатьох сучасників.
Чому ж саме лютий вибрано для цього свята?
Кілька об’єктивних факторів підказали такий вибір. Саме у цьому місяці народилася одна із найталановитіших і наймужніших дочок України – Леся Українка – жінка, яка продемонструвала надлюдську силу у протистоянні немилосердній недузі, усвідомлюючи свою приреченість, вона не лише не впадала у відчай сама, а палким словом кликала до мужності і подвигів здорових і сильних.
І за дивним збігом саме у цьому місяці завершили своє земне життя славні українські патріотки Ольга Басараб, Олена Теліга, Наталка Винників, Дарія Гнатківська, Олена Антонів, Марія Лаврів, Наталія Шухевич… Пошановуючи світлу пам’ять про кожну з них, мимоволі задумуєшся над їх, можливо з-вище даним, героїчним призначенням…
З другого боку є певна символічність у тому, щоб напередодні весни, коли вся природа жде пробудження і відродження, звернутись до образів жінок, які здатні принести віру і надію.
У чудове Свято Героїнь ми повинні якомога далі вглиб і вшир поглянути на нашу історію, згадати славних українських героїнь, – і широковідомих, і наразі малознаних, і тих, що полягли безіменними, але спричинились до поступу нашої Держави. І нехай їхні приклади очищають нас від байдужості й безідейності, від егоїзму й споживацтва!
Лідія КУПЧИК
голова Львівської міської
Ліги Українських Жінок
До історичного календаря лютого:
2 лютого 1986 р. загинула відома українська патріотка Олена Антонів
9 лютого 1893 р. народилася легендарна січовичка Гандзя Дмитерко
9 лютого 1942 р. була розстріляна німцями Наталя Винників
9 лютого 2002 р. померла Марія Лаврів, довголітній політв’язень та активна громадська діячка на Донеччині
12 лютого 1924 р. була замордована поляками Ольга Басараб
21 лютого 1942 р. німці розстріляли в Бабиному Яру Олену Шовгенів-Телігу
24 лютого 1944 р. загинула учасниця похідних груп ОУН на Східну Україну Галя Заячківська
24 лютого 1989 р. померла в діаспорі Дарія Гнатківська-Лебедь
25 лютого 1871 р. народилася Леся Українка
28 лютого 2002 р. померла Наталія Шухевич, дружина Романа Шухевича
