До 65-ліття Cпілки Української Молоді в Америці готується спеціальне видання, яке має назву “СУМ В АМЕРИЦІ: 65-літня історія”. Книга буде презентована 25 жовтня на XVII Крайовому З’їзді. Мені випала нагода поспілкуватися з автором цього унікального видання – Святославом ЛИПОВЕЦЬКИМ, істориком з Тернополя, відомим дослідником і публіцистом.
– Як виник задум написати цю книгуі які цілі ставилися з її виходом?
– Ідея книги зародилася в Голови КУ СУМ в Америці Андрія Бігуна у 2011 році. Тоді я звернувся до різних Крайових Управ з допомогою в матеріалах написання книги про світовий СУМ, яку я готував на травень 2011 року на Конгрес в Палатайні. У той час багато людей сумнівалося, чи можливо за такий короткий час написати книгу, але коли вона з’явилася на Конгресі, то Андрій запропонував зробити щось подібне для Америки. На початку, я не мав особливого бажання за це братися – навіть тоді, ще не знаючи американського терену, я знав кількох місцевих сеньйорів, які б впоралися з цим. Тепер я цей список ще б міг розширити – сумівська Америка має порівняно великий людський ресурс, що дозволяє справлятися з подібними завданнями.
Щодо цілей, то чогось такого ми не визначали – СУМ в Америці востаннє видавав книгу з власною історією у 1964 році, 50 років тому. Тому тут стояло питання просте – зробити цікаву книгу про історію організації.
– Чи були якісь труднощі в реалізації цього проекту?
– Щоб написати книгу з історією, треба мати хоча б одну річ – матеріали. Тому перш ніж сісти за книгу було запропоновано, що я відвідаю Америку на місяць, щоб попрацювати в архівах КУ, а також осередків, які зголосилися мене прийняти – Нью-Йорк, Баффало, Філадельфія та Чікаго. Це мало б показати, що є в нас в архівах, а також чи можливо з цього щось зробити. Бо треба розуміти, що СУМ в Америці в різний час мав понад 60 Осередків чи Відділів.
Через рік я мав ще одну таку поїздку на місяць, де ми охопили осередки Східного побережжя – Виппані, Гартфорд, Пассейк, Йонкерс, а також Клівленд, Детройт, знову Чікаго, в обох випадках підключався Палатайн. Були також поїздки на семінар виховників чи табори ООЧСУ і в цих випадках я теж мав доступ до людей та архівів, відтак нам вдалося перевести в цифровий формат понад 30,000 файлів документів та фотографій. Це і стало базою для написання книги.
Що нам ще вдалося, то це відновити СУМ-ФІЛЬМ. Цієї ідеї не було в початкових планах, але коли вперше їхав по проекту, то взяв з собою фотоапарат, щоб знімати спогади сумівців. Так з’явився спочатку фільм «СУМ в Америці: Фрагменти», а пізніше «Другий дім» та кілька менших фільмів чи кліпів. Між іншим, записано понад 100 годин відео і це теж є архів СУМу. До того ж оцифровано кілька старших фільмів, які було відзнято в Америці в 1950-1960-х роках.
– Що нового вдалося дізнатися?
– Це для мене складне питання. Тобто в мене була уява та розуміння історії СУМу в Америці, адже я уже і книгу видавав й кілька статей робив, а також писав дипломну роботу в університеті з історії СУМу в діаспорі. Але тут ми відкрили багато деталей – наприклад, 5 сторінок ми даємо лише, щоб показати в деталях, як змінювався однострій, а в Америці таких змін було 5. Взагалі багато різних дрібних моментів, які показують багатство розвитку Спілки. Що особисто мене вразило – на підставі конкретних людей, Ви можете бачити, наскільки сильна виховна метода. Скажімо, я знаю чоловіка, який загально активний у СУМі, потім я читаю про нього у спорті, в музиці, в організації різних заходів і навіть як аранжера балів дебютанток. Тобто Ви можете побачити наскільки багатогранну особистість формує СУМ.
Думаю, що наступним кроком мали б бути серйозні наукові дослідження виховної системи та виховного процесу, який здійснюється в СУМі. Нам бракує такого «погляду збоку» на нас.
– Який формат видання. Які матеріали використовувалися?
– Формат вималювався під час праці – книга є, якщо не помиляюся 9,5х13 дюймів, 224 сторінки, тверда політурка та подарункова коробка. Ми не планували такої великої робити, на початках навіть жартували з грубих книжок. Правда, в історії СУМу були й грубші книги, але, напевно, не було більш ілюстративних – ми вмістили десь 900 фото і документів.
А от матеріали були дуже різноманітні – сумівські документи (від звітів з Крайових З’їздів до обіжників), книги, фотографії, журнал «Крила», офіційна сторінка при «Свободі» під назвою «Шлях Молоді», переглядали всі числа журналу «Аванґард». І навіть брали під увагу найвідоміший гумористичний часопис «Лис Микита», де вміщено багато жартів про СУМ. Ми вмістили 3 сторінки жартів з «Лиса Микити», також брали жарти й з «Мітли», яка видавалася в Буенос-Айресі. На дві сторінки вмістили вирізок з американської преси та одну – з радянської. Можливо одиноке велике джерело, яке я пропустив – «Крилаті». По-перше ми не маємо його повного архіву,а по-друге, це більше видання для юнацтва і думаю, що чогось важливого ми тут не оминули.
– Чим це видання відрізняється від інших подібних видань?
– Насамперед, є специфіка діаспорських книг – абсолютна більшість видань мають енциклопедичний характер – тут досить детально перераховано різні заходи, мистецькі чи спортивні одиниці, керівники організації та інші постаті. І це було дуже правильно – кожне таке видання слугує архівом організації.
Я робив дещо інше видання, вважаючи, що сьогодні ми можемо різні документи виставляти як електронний архів, тому ця книга мала б радше зачепити найважливіші сторінки історії і загально їх передати. Такий приклад – десь на початку 1960-х СУМ в Америці налічував близько 80 культурно-мистецьких одиниць. З них приблизно 25 це були музичні ансамблі й оркестри. На двох сторінках відповідного розділу ми вміщуємо світлини 17 оркестрів – від капель бандуристів з Детройту та Нью-Йорку до дутих оркестр з Джерзі Ситі, Клівленда, Детройта, Чікаго і ряду ансамблів з різних інших осередків. Тобто десь з 25 ансамблів ми вмістили фото 17-ти. Чи це повна інформація? Очевидно, що «ні», бо всіх не вмістили. Але чи цього достатньо щоб Ви мали уяву про музичні колективи? – як на мене – «так».
– Які зміни відбулися в організації за ці 65 років? Як організація розвивалась на початку і зараз?
– Мені було б важко судити про сучасність, бо історія потребує певної відстані, з якої можна оцінювати процеси. Але загально, очевидно, що СУМ еволюціонував. Я часто чув зауваги сучасників, які дивлячись на фото 1950-х дивувалися, що це зрілі дорослі чоловіки, а не юнацтво. Отже, нам притаманно сприймати СУМ крізь призму сучасності, а насправді організація була інша, вона тривало розвивалася. Скажімо в Німеччині в 1940-х СУМ сприймали мало не як бойову одиницю, які готувалися зі зброєю боротися за Україну. На початку 1950-х в Америці сумівці творили таку собі суспільно-політичну організацію, де навіть не було референта для юнацтва. Але з’являлися діти, мала вплив ідея започаткована в Німеччині щодо виховництва й так почалися табори, юнацькі клітини, з 1960-го року Злети, і так організація йшла далі.
Очевидними є демографічні чинники – зміни поколінь, і це теж надзвичайно цікаве. Часто ми говоримо про перше покоління, таких собі Атлантів, на яких тримався цілий український світ в еміграції, але для мене не менш цікаве є друге покоління – народжені в еміграції, не бачили України до зрілого віку (а часом й досі ні разу не були), але надзвичайно «українське покоління». Теж феноменальне. Третє покоління, моїх ровесників мені уже складно оцінити, бо важко їх уявити як окрему генерацію, бо менше їх знаю, хоча й тут є багато цікавих осіб. І ці процеси досі тривають – наприклад, влиття новоприбулих українців – це дуже віхове явище, але воно буде ще цікавіше, коли діти виховані в СУМі почнуть приводити своїх дітей і це вже починається.
– Що ми втратили, що здобули? Чи можна по цьому виданню говорити про успішність організації?
– Організація існує в Америці 65 років – це найбільший результат. Судячи з сучасних процесів, можна сміло уявити 75-літній чи більший ювілей. Організація випрацювала цікаву й унікальну методу і зараз важливо, щоб після «історичного проекту» почався серйозний науковий аналіз виховної системи.
Подібні проекти потрібні, щоб ввести СУМ в «історичний контекст». Наприклад, коли вперше показали аудиторії чорнову версію фільм «СУМ в Америці: Фрагменти», то мені писали, що в багатьох сльози стояли в очах. В чім тут справа? – просто кілька поколінь працюють й творять СУМ і не роблять з цього якоїсь реклами. Просто працюють. А тут випала нагода побачити себе, своїх батьків, дітей з екрану – побачити збоку. І це вводить Вас в історичну проекцію, Ви бачите, що це не просто молодіжна організація, а щось більше. Як сказала мені одна жінка, яка влилася в СУМ: «Мені на Оселі сеньйори часто розказували, як вони тут працювали й розбудовували, але це не дивувало. А коли побачила це у фільмі, це дало інший погляд, інший масштаб оцінки того, що тут відбувається».
– Чи можна по цьому виданню побачити напрямки, за якими організація повинна/ може рухатись далі.
– Не думаю. Для цього слід робити великий організаційний та виховний моніторинг, оцінювати СУМ також в контексті того, що подібного робиться в діаспорі чи Україні. Наприклад я двічі був на Злетах Юнацтва і для Вас це традиційні Злети, яким уже 55 років. Натомість, я побачив змаг, який вважаю унікальний через те, що є напевно найбільшим в світі українським подібним змагом – ні в Україні, ні в діаспорі такого немає. Є щось подібне – наприклад, пластова «Орликіада», яка започаткована трішки пізніше, ніж наші Злети, але вона не містить розмаїття спортових змагів. А Злети – це мистецький, інтелектуальний та спортовий змаг. В останні роки участь беруть близько 500 юнацтва, наприклад, минулого року було 147 категорій змагань. Це унікальний феномен, але щоб його оцінити, слід «вийти поза СУМ» і подивитися, що інші роблять, і чим ми різнимося.
– Які подальші плани?
– Наш проект ми завершили. Якщо питання про рекомендації, то я б дві речі пропонував: – зробити інтерактивний тест на знання історії, який був би розміщений на сайті для всіх охочих; – створити інтернет-архів, де найцікавіші документи, відзнаки можна було розміщувати для тих, хто хоче пізнати свою історію. Хто зна, може є сенс наприклад на наступний рік в конкурс знання на Злет включити тему 65 років СУМ в Америці? Книга з історії вже є.
– Дуже дякую за розмову.
(В інтерв’ю був збережений індивідуальний стиль автора)
Розмову записав Віктор Курилик
