Згадуючи Олега
Олег Юрченко, ти – один з найкращих. Наш кум, наш друг, той, хто завжди допоможе, підтримає і порадить. Один з тих, хто творив нашу сумівську спільноту. Взірець для всіх.
Шкода, що ми так мало робили селфі. Ось одне з фестивалю «Мовосфера», який ми організовували восени 2021-го, щоб популяризувати українську мову. Як завжди, Юрченки дуже допомогли і зорганізували цілу локацію фестивалю. І ще й напоїли всіх чаєм і нагодували пиріжками.
Востаннє ми бачились напередодні вторгнення. Тоді, як у фільмі «Не дивіться вгору», ми зустрічались з друзями. Тривожились, сміялись і грали в настільні ігри з дітьми. І пам’ятаю, як на запитання, чи буде вторгнення, Олег сказав: «Якщо хтось каже, що хоче вас вбити, то краще цьому вірити». Щоб бути готовим. А потім Олег пішов у військо і я його не бачила.
Олег Юрченко загинув у районі міста Бахмут 2 січня, захищаючи свободу і незалежність України. Однак він завжди житиме в наших серцях.
У мене просто немає слів від цієї новини. Та ми не повинні мовчати про таких світлих і відданих Україні людей. Ми маємо про них говорити, щоб про них знали, щоб вони були прикладом для наступних поколінь, щоб все це було не даремно.
Трохи більше тижня тому я дзвонила Люді і казала, що як шкода, що цього року ми не можемо зібратись у них 25 грудня, щоб відсвяткувати день народження Устима. Майже щороку у цей день ми збирались великим товариством в Юрченків. І для нас всіх Олег був завжди взірцем батька і чоловіка. А дім Юрченків – прихистком.
Скільки з нас може сказати, що ми жили в Юрченків? Чимало! Ми там жили 10 років тому, якраз тоді, коли й Віка, Сашко, Гриць, пані Оксана. І ще «Фолькнери». З кимось ми розминулись. І для усіх став у пригоді гостинний дім Юрченків. І усіх об’єднав.
На Майдані Олег був у 4-й козацькій сотні, а в найважчий період її очолював, був поранений. Люда тоді була вагітна Христинкою, їхньою п’ятою дитиною. І які ми були всі раді, що він вижив після тих жахливих днів 18-20 лютого.
Олег був одним із перших, кого я записувала для проекту Українського інституту національної пам’яті «Майдан: усна історія». Ми тоді проговорили дві години, в УІНП мають бути ці записи.
Олег дуже любив своїх дітей, і ми завжди захоплено спостерігали за методами його виховання та розважливістю. Устиму було щось 2,5 роки, коли ми робили осередковий наметовий табір у Трахтемирові. Олег ніс його на плечах, а Устим без упину запитував «Тату, куди ми йдемо? Тату, ну куди ми йдемо?», а Олег спокійно йому пояснював.
Ми захоплювались, як Олег з Людою виховують своїх п’ятьох дітей в українському дусі, творчими, вільними. Вони не переходили на російську навіть у цілковито зросійщеному шкільному середовищі ще до Майдану, коли все було дуже печально і надії було мало.
Ще напередодні Майдану Олег організував у Щасливому гурток дітей і тренував їх. Він був співорганізатором «Джури», зокрема на Луганщині, де довго працював після Майдану.
І в найскладніші часи він вірив в Україну і все робив для неї.
Коли він працював на Ярвалі, ще до Майдану, то завжди давав нам приміщення на всякі заходи. І я тільки нині дізналась, що там завдяки допомозі Олега почалася Фольк-студія «Правиця», куди вже значно пізніше ходила моя донька.
І я дивлюся давнє відео, де Олег грає на гітарі і співає разом зі своєю найстаршою донькою Олесею, і не можу стримати сліз.
У цьому світі має бути справедливість. І вона полягає у тому, що чудова сім’я Юрченків має бути щасливою, а ворог має бути знищений.
Олег Юрченко – назавжди Воїн, Герой, Великий Лицар. Громадський діяч, сумівець, майданівець, захисник. Гартуйсь, друже! Дякуємо за все!
Іванна Кобєлєва
Стрічка майорить дописами про Олега Юрченка, Олега усміхненого, веселого, живого…
Познайомилися ми з Олегом на виборчій дільниці в Києві в 2004 році. З першої хвилини спілкування було зрозуміло, що Олег не відступить перед несправедливістю, що додавало і мені хоробрості. Потім виявилося, що це не випадковість, ми вже обоє належимо до однієї організації – Спілки Української Молоді в Україні, просто ще не довелося перетнутись. Я переважно з дітьми при церкві, а в них Олеся була ще дуже маленька.
Тепер Помаранчева революція видається нам карнавалом, а наша тодішня боротьба – грою, Однак, саме в той час почала гартуватися гідність і незламність української нації!
Олег випромінював велику силу, яка запалювала інших.
Коли зустріла його у козацькій сотні на Революції Гідності, почала ревти: «На кого ти покинув Люду вагітну і чотирьох дітей?», а він спочатку нагримав на мене, щоб не ревла, а потім усміхнувся у козацькі вуса.
Дякую Богові, що мала щастя знати тебе! Такі, як ти, не гинуть, а лише змінюють підрозділ з земного на небесний!
Оксана Зарецька
Ще вчора, 2 січня, о 6:40 ранку, ми з Олегом вітали один одного з Новим Роком, а сьогодні прийшла сумна звістка про те, що мій Друг, Олег Юрченко, загинув смертю Героя під Бахмутом.
Наша дружба і співпраця почалася в 2005 році на Ярославовому Валу, 9 (у цьому будинку виходить газета ОУН «Шлях Перемоги», яку започаткував Степан Бандера).
Не спроста Олег був керуючим адміністратором цього офісу, бо Він був справжнім Патріотом, який любив Україну і яку пішов боронити і від українських олігархів на Майдані, і від москальської пошесті на Донбасі.
Я пам’ятаю кожну нашу зустріч і у спільній справі, і під час його командування Сотнею на Майдані, і під час його роботи в Новоайдарській ВЦА, де на його прохання моя компанія впровадила близько десяти благодійних ІТ проектів, в школах.
Олег був щирим і чесним у відношеннях з друзями і звичайними українцями і непримиримим до ворогів України і Українського Народу, як місцевих доморощених, так і російських загарбників, тому він весь час, починаючи з 2014 року на військовій службі і зі зброєю в руках на захисті Свободи і Незалежності України.
Вічна світла пам’ять тобі, Друже Олеже, Патріоте України!
Олександр Мацепура
Сьогодні прийшла сумна новина – біля Бахмута, виконуючи бойове завдання, загинув наш друг Олег Юрченко. Кажуть: герої не вмирають. Так, це правда, вони не вмирають, герої гинуть у боротьбі. Олег поліг в боротьбі з відвічними ворогами України – московитами.
Він віддав за волю України найцінніше, що мав – життя, хоч міг спокійно поїхати разом з сім’єю у мирну Польщу, бо був батьком п’яти прекрасних дітей. Але його патріотизм завжди був дієвий, а не теоретичний, тому теплий домашній затишок Олег змінив на холодний окоп, щоб гнати московитів з української землі. На жаль, війна забрала цю прекрасну непересічну людину. Олег повертається додому на щиті, та він повертається непереможеним воїном світла.
Світла пам’ять і шана герою! Сумуємо…
Анастасія Михальченко
Ще одна важка втрата.
Загинув Олег Юрченко. Один з тих кого з певністю можна зачислити до найкращих українців. Він був (як важко писати в минулому часі) розумним, сильним, відважним. Батько 5 дітей, активний в громадському житті, член Спілки Української Молоді в Україні, майданівець, який після перемоги Майдану пішов на державну службу будувати Україну, а потім на військову захищати її. Без таких як Олег важко буде піднімати країну після перемоги у війні. Але ми зробимо це, зокрема в пам’ять таких як він, яким завдячуємо наближенню цієї перемоги.
Володимир В’ятрович
Вчора в Бахмуті загинула одна з найсвітліших особстостостей в молодіжному і націоналістичному русі України Олег Юрченко. Батько 5 дітей, із яких четверо неповнолітні. В юності морський піхотинець. Багаторічний активіст СУМ в Україні, адміністратор відомого дому на «Ярвалі» (було тяжко, але дім збережений). Співорганізатор гри «Джура», де був найкращим бунчужним. Активіст всіх можливих наших революцій і Майданів. Відзначений державним Орденом за мужність. Зокрема Олег свого часу не побоявся очолити один із найскладніших районів Луганщини, де самовіддано працював над його українізацією. У кожній школі району був осередок «Джури». Скільки би не протривала там окупація – багато дітей завдячуватимуть свій український характер саме Йому.
Останніми роками працював у дуже важливій структурі Сил оборони, називати яку ще не можна. Робив, що міг для Перемоги. Він міг спокійно поїхати за кордон. Але поїхав на фронт. І загинув, як сумівець-воїн, про якого співає СУМ у своєму славні. Тихо спи, без тривог, друже.
Юрій Юзич
Просто не віриться! Не можуть гинути такі світлі і добрі козаки! Під Бахмутом геройською смертю загинув майор Олег Юрченко!
Активіст СУМ в Україні, український націоналіст, активіст Самооборони Майдану, люблячий сім’янин, багатодітний батько. Ми певний час разом працювали з Олегом. Майже щоденно незмінно зустрічалися у їдальні на Шовковичній. Багато говорили, дискутували.
Він був людиною надзвичайно інтелігентною, ерудованою і освіченим. Принциповий захисник України і всього українського. Він завжди був на передньому краї боротьби за Україну. На фронті з 2014 року. Був нагороджений Орденом «За мужність». Від початку повномасштабної російської агресії знову у строю і на фронті.
На таких, як Олег, тримається України. Ми втрачаємо щоденно кращих. У Олега залишилися дружина Людмила і п’ятеро дітей.
Царство небесне! Вічна слава і вічна пам’ять воїну Олегу!
Андрій Ковальов
Щодня море крові і сліз… Дуже висока і страшна ціна Свободи України… Серце плаче…
На Бахмутському напрямку загинув Олег Юрченко. Напевно, наймудріша і найсвітліша людина, яку я знала. Ми познайомилися в Новоайдарі, Олег тоді був заступником голови військово-цивільної адміністрації. Тоді він нам дуже допоміг і з того часу завжди підтримував.
Все його життя – це любов до України, Бога і своєї родини. В Олега залишилися дружина і п’ятеро дітей…
Друже, спочивай з Богом. Вічна пам’ять і Слава Герою!
Алла Мустеца
Я ще не можу написати багато, адже стільки всього хочеться сказати, а думки плутаються. Стільки різних емоцій зараз в душі, але найбільше вони про любов. Я коли мимохіть думала про те, що з Олегом може щось статися, то боялася, що мене захлесне ненависть. Але ні, мене огортає такою хвилею вдячності і любові… До вас, дорогі наші люди, наші друзі
До всіх, хто лишить про Олега добру пам’ять і передасть її іншим.
Колись одні з наших чисельних кумів сказали таку річ: «Ми вам зробимо добро, а коли ви зможете – комусь зробите добро. І так добро помножиться». Для нас це було завжди орієнтиром. Тож дякую, Мирослав Симчич і Катя, за цю науку і добрий старт.
Ось так і тут, комусь може Олег якусь добру зернину засіяв, а вона проросте і вродить.
Я навіть не відчуваю ненависті до ворогів. Просто гіркий смуток, бо знаю, що вони скоро стануть гноєм, чим і є по суті, але смуток тому, що, нажаль, з собою ще не одного Воїна Світла заберуть.
А ще відчуваю неймовірне тепло і якийсь щем за тими хлопцями, які лишилися зараз без командира і теж осиротіли. Тож раптом хтось знає їх – передайте мої теплі обійми.
Обіймаю вас усіх, дорогі наші Люди, бережіть себе і хай вас оберігають ваші янголи без спочину.
Людмила Юрченко
Друзі, прохання про спільну підтримку родини Олега!
Підтримати можна, переказавши кошти на окремо створений рахунок:
https://send.monobank.ua/64YBxSTjeq
Номер картки Монобанк:
4441 1111 5099 9302 (Юрій Іляш)
