Комбат Олег Куцин прийшов сюди революціонером – під час Революції на граніті, на тоді ще Площу Жовтневої революції, а пішов звідси нині – воїном, з Майдану Незалежності.
Парадокс, але активіст однієї з перших політичних партій – «Державна самостійність України», саме партій, а не рухів «за пєрєстройку» – так і не став політиком.
Не навчився торгувати собою, завжди знав межу компромісу, не йшов на угоди з совістю та переконаннями, не скручував в дульку свій хребет, не пускав слину на грубі гроші.
Наче це була людина не XX століття, може XIII, щонайбільше XVIII, коли честь дзвеніла крицею, а не копійкою.
****
Востаннє ми бачилися в 2019-му, Олег попросив зняти програму про Михайла Колодзінського: носив його псевдо «Кум».
Та й в іншому був наче копією людини, яка відома своєю відповіддю на пропозицію здатися мадярам:
– В словнику українського націоналіста нема відповідного терміна для означення слова «капітуляція».
****
Командир «Карпатської Січі» «Кум» Олег Куцин також має свою легендарну фразу, яку вперше почув від нього в шпиталі імені Мечнікова в Дніпрі.
Олег там лежав з тяжким пораненням, яке отримав на Святвечір під Пісками.
Ще було невідомо, як все для нього закінчиться, але він уже веселив всю палату своїм неперевершеним гумором з м’якою закарпатською вимовою.
Дуже тоді тішився, бо йому якраз подарували гуцульську бартку.
Його ж сентенція тепер очевидна всім:
– Війна закінчиться або в Чопі, або у Владивостоці.
****
Куцин не хотів, щоб війна закінчилася в Чопі і робив усе для цього, ще з 1980-х, коли вивісив перший синьо-жовтий прапор на Закарпатті.
Під час нашої останньої зустрічі за столом в хаті його мами, в Тячеві, розповідав як зірвали сценарій автономізації Закарпаття, ще до Криму, ще в СССР.
Як Горбачов лютував, як Кравчук пригнався заспокоювати область.
Навіть в 2019 році Олег не був готовий публічно розповідати деталі.
Якщо ж коротко: КГБ дали зрозуміти – буде терор, будуть вбивства т.зв. русинських та мадярських сепаратистів, якщо перейдуть межу.
Це налякало ослаблену Москву, на Закарпатті вони відступили.
****
Мама Олега розповідала, як вчила своїх синів бандерівських та січових пісень.
А Олег нагадав мамі, як вона поховала свою блискучу кар’єру, коли відмовилася вступити в компартію.
Саме тоді я зрозумів від кого в нього ця затятість.
Це так ніби пафосно: віддати себе Україні, але це про Куцина.
Якщо мама віддала Україні кар’єру, то Куцин бізнес і потенційні статки.
****
Під час цієї останньої зустрічі «Кум» був пригнічений та розчарований.
Він хотів відбути парламентську кампанію та забратися з політики.
Олег хотів збудувати в Карпатах гражду і розвивати туристичний бізнес.
Такі як він знову стали непотрібні: «уставшиє ат вайни» українці готувалися «сайтісь пасєрєдінкє».
А потім ми з ним поїхали в гори, до останнього живого ветерана УПА, 90-літнього Івана Мирона.
Коли «Карпатська Січ» билася з мадярами Івану було 10 років.
Олег якраз трохи підлатав діду хату: державі не було до нього діла.
Куцин вручив Мирону першу медаль імені Михайла Колодзінського – начальника Генштабу «Карпатської Січі».
А я бачив, що Олег лукавить: коли прийде час, то «Кум» прожене зневіру та знову стане в стрій.
Так і сталося: захищав Київ, загинув під Ізюмом.
****
Таких, як Олег Куцин, українці не обирають своєю владою, але без таких як Олег Куцин не було б української влади.
Не було б України.
Саме Олег починав відродження пам’яті про Холодний Яр: із Закарпаття тягнув туди каміння для пам’ятника.
Місцеві, отруєні пропагандою, сичали в спини. А нині маємо бригаду «Холодний Яр».
****
Десь між 2016/17 ми пили з Олегом каву і він дуже тішився, що вирішив свої проблеми зі здоров’ям:
– Кажуть лікарі, що якби нічого не робив за років п’ять помер би.
Минуло п’ять років.
Олег виграв їх – не для себе, для України.
Він встиг вступити в той останній бій, який обов’язково закінчиться у Владивостоці.
Олег Манчура