Політичні репресії в Україні у розпалі. Спробувавши свої сили в гучних справах Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших представників політичної верхівки, влада почала переслідування політично активних громадян, які дратують її самим фактом своєї небайдужості.
Яскравим прикладом цього є арешт Олега Однороженка, доктора історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, одного з лідерів громадської організації “Патріот України”. Історик відомий в Україні та за кордоном, автор численних досліджень став жертвою спланованого політичного переслідування. Затриманий 5 липня 2012 року, в Києві, він був звинувачений у нанесенні у 2009 році тяжких тілесних ушкоджень громадянинові Корнєву. Та обставина, що власні свідчення Корнєва є єдиним доказом слідства, не можуть не вказувати на сфабрикованість справи. На це вказує і те, що потерпілий не може вказати на “співучасників” групового побиття, а правоохоронні органи іх і не шукають, обмежуючись кримінальним переслідуванням О. Однороженка. Проте, таких “доказів” виявилось цілком достатньо для судді Київського районного суду м. Харкова Наталі Єфименко, яка вирішила залишити О. Однороженка під вартою. Апеляційний суд Харківської області залишив цей присуд у силі.
Суд не звернув уваги на відсутність вагомих доказів з боку обвинувачення, на позитивні характеристики, на клопотання про звільнення під заставу від Інституту української археографії та джерелознавства, восьми народних депутатів, “Просвіти” та інших представників українського суспільства. Аргументи суду чітко свідчать про політичну мотивацію судового рішення.
Аргументуючи вибір для О. Однороженка такого запобіжного заходу як утримання під вартою, суд виходив з того, що підслідний нібито переховувався від слідства, і, перебуваючи на свободі, може вплинути на розслідування і на потерпілого Корнєва.
Про абсурдність подібних аргументів може свідчити той факт, що до свого арешту О. Однороженко не отримував жодної повістки. Вони не надходили ані на адресу, за якою він був зареєстрований, ані на місце його роботи. Іншими словами, людина просто не знала про те, що у відношенні до нього розпочато слідство. Що ж стосується звинувачення щодо можливого впливу О. Однороженка на слідство, то під час засідання апеляційного суду слідчий прямо заявив, що слідство вже практично завершене і єдине, що залишилося зробити, це ще один раз допитати підслідчого. Тим не менш, така відповідь не завадила апеляційному суду підтвердити попереднє рішення про утримування О.Однороженка під вартою.
Сюрреалістичне відчуття викликав той факт, що під час судового слідства суддя Київського районного суду Харкова Н. Єфименко, здогадалася заявити про те, що О. Однороженко використовував свої наукові відрядження до Польші, для того, щоб переховуватися від слідства. Цей безпрецедентний цинізм викликав відповідь з Інституту історії Варшавського університету, де О. Oднороженко провів три місяці, як стипендіат відомого фонду “Каса Jуzefa Mianowskiego”. За дивною логікою судді, українські вчені користуються престижними міжнародними стипендіями лише тому, що очікують, що за рік або два проти них буде розпочато кримінальну справу! Керівництво Інституту історії Варшавського університету направило офіційний лист до Харківського апеляційного суду, у якому відкинуло це безглузде звинувачення і вимагає офіційних пояснень з цього приводу. Польські колеги О. Однороженка кваліфікували це як акт суто політичного характеру.
Засідання Апеляційного суду Харківської області, єдине відкрите засідання у цій справі, нагадувало фарс. Суддя пані Шелестун навіть не могла приховати свого роздратування численними клопотаннями і висловила невдоволення тим, що адвокат О. Oднороженка так докладно спростував звинувачення суду попередньої інстанції і вказав на численні процесуальні порушення, які, відповідно до чинного законодавства, мають спричинити скасування судових рішень. Ні матері О.Однороженка, ні представникам Інституту, в якому він працює, не було надане слово. А коли було оголошене нове рішення, то частина, у якій мали бути викладені мотиви, згідно з якими це рішення приймалось, просто не була зачитана. Хоча у цьому немає нічого дивного, бо неможливо обґрунтувати таке рішення виходячи з правових норм.
Ця справа є вочевидь сфабрикованою, бо вона не має нічого спільного з правосуддям. Влада застосовує звичайну радянську формулу, коли політичні переслідування зображуються як кримінальні справи.
Арешт О. Однороженка є сигналом для нас. Якщо беззаконня стає правилом вже на стадії попереднього розслідування, то ми можемо лише здогадуватися, на який фарс перетвориться судовий процес. Ця справа є типовим прикладом політичних репресій в Україні. Лише належним чином реагуючи на це, можна запобігти остаточному урізанню демократичних свобод і перетворенню України на нову Білорусь.
