Григорій Рій
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року спровокувало безпрецедентні зсуви не лише в зовнішньополітичній, економічній, соціальній сфері європейських країн та загалом всього світу, але й вплинуло безпосередньо на внутрішню ситуацію в Росії. Російсько-українська війна 2022 року виявила нові аспекти міжетнічних солідаристських відносин. Одним із таких аспектів є участь представників поневолених народів Російської Федерації у складі Збройних Сил України, які протистоять російській агресії.
Відомо про формування у складі ЗСУ різноманітних збройних формувань, до яких входять представники чеченського, татарського ерзянського, карельського народів. Ці формування об’єднані прагненням протистояти політиці путінського режиму та його союзників.
Маємо розуміти, що історія співпраці українців з представниками поневолених народів Росії має понад столітню традицію. Ще на З’їзді поневолених народів колишньої Російської імперії 1917 року, що відбувся в Києві з ініціативи керівництва Української Центральної Ради, були присутніми або надсилали привітання делегатам з’їзду башкири, буряти, горці, донські козаки, кабардинці, кавказці, тюрки, калмики, якути, татари.
У період Другої світової війни на Першій конференції поневолених народів Східної Європи та Азії 1943 року, що відбулася неподалік Рівного з ініціативи ОУН (р) та УПА, були присутні татари, осетинці, кабардинець, черкеc, башкир, чуваш.
Конференція поклала початок ідеї створення Антибольшевицького Блоку Народів (АБН), яка була практично реалізована вже по завершенню війни. У квітні 1946 року, у Мюнхені, представники народів Східної Європи та Середньої Азії об’єдналися в АБН. Серед них також були представники корінних народів сучасної Росії.
Основними джерелами інформації про національні представництва та делегації в АБН є номери журналу «ABN Correspondence», офіційного друкованого органу організації, що видавався регулярно з 1949 року до початку 2000-х років. У них розміщувалася інформація про діяльність окремих учасників національного руху народів Ідель Уралу, Північного Кавказу та Сибіру. А також окремі нариси історії їх національної боротьби проти російського поневолення.
До складу АБН входили представники різних національностей, зокрема і корінних народів Росії: туркестанські народи представляв «Об’єднаний Туркестанський Національний Комітет», який очолював визвольний рух у Середній Азії, прагнучи до створення незалежної Туркестанської держави; поволжські та уральські народи, об’єднані у «Визвольний Комітет Ідель-Уралу», представляли фіно-угорські та тюркські народи, які мешкали на території між Волгою та Уралом, що мали на меті створити незалежну державу Ідель-Урал; сибірські народи входили в АБН в об’єднанні «Національний Визвольний Комітет Західного Сибіру та Далекого Сходу», що включав представників різних народів Сибіру, які боролися за відокремлення від Росії та створення на її розвалинах незалежних держав; козаків в АБН представляв «Козацький Визвольний Рух», що прагнув відновити козацьку державність і також відокремитися від Росії; кавказькі народи об’єднувалися в АБН у «Північно-Кавказький Національний Комітет», а національні комітети Грузії, Азербайджану та Вірменії координували визвольну боротьбу своїх народів.
Відомо, що на Другій Конференції АБН у травні 1948 року були присутні серед представників інших національно-визвольних рухів і представники народів Північного Кавказу (осетинів, кабардинців, чеченців, черкесів, балкарців), Туркестану, Ідель-Уралу (татар, чувашів, комі-зирян, мордвинів, башкирів, марійців) та Козаччини.
У січні 1950 року в журналі «ABN Correspondence» містилося повідомлення про організацію «Новий союз борців за незалежність Ідель-Уралу», що «об’єднує європейську групу тюрко-татарських і угро-фінських народів, що проживають у районах навколо Волги та Уралу; за допомогою сучасних антикомуністичних ідей вона координує революційні рухи серед цих народів. Її першочерговою метою є захист корінного населення цих районів».
На спільній конференції АБН та Шотландської Ліги за Європейську Свободу, що відбулася в Единбурзі в червні 1950 року, свої промови виголосили: Гаріп Султан, президент «Нового Союзу за звільнення та незалежність Ідель-Уралу; А. Багадур, президент Північнокавказького національного комітету та представники козацьких формувань І. Білий та В. Ґлазков. У своїх промовах вони описували історію боротьби їхніх національно-визвольних формувань проти російського колоніалізму.
У журналі також публікувалися окремі виступи представників поневолених народів Росії на інших публічних заходах АБН. Зокрема, у своїй статті для «ABN Correspondence» автор під псевдонімом «Бату» описує досвід народів Ідель-Уралу у протистоянні з російським колоніалізмом. Він звертає увагу, що історична пам’ять татарів і башкирів зберегла багатий досвід боротьби проти російської імперської експансії. Ця пам’ять формувала у свідомості народів глибоке відчуття національної гідності та прагнення до самовизначення. Совєцька влада, незважаючи на репресії та пропаганду, не змогла повністю знищити цей дух опору. Протягом усього совєцького періоду серед татар і башкирів зберігалися сильні антибільшовицькі настрої. Це проявлялося в численних селянських повстаннях, підпільній діяльності та еміграції. Ідеї національного самовизначення знаходили відгук серед інтелігенції, яка намагалася організувати опір совєцькому режиму.
В одному з випусків журналу «ABN Correspondence» надруковано статтю Ісхакі «400 років з часу завоювання Казані». У ній він заявив, що незважаючи на століття поневолення, тюрко-татарські народи не втратили своєї національної ідентичності та прагнення до свободи. Вони продовжували боротьбу за незалежність, що знайшло свій вияв у численних повстаннях та національно-визвольних рухах.
Схожим чином обґрунтовував постання незалежних держав у Сибіру автор Кіріло Сибіряк у статті «Обіцянка Сибіру». Розглядаючи історію освоєння цих територій росіянами, він аргументує, що більшість населення регіону становлять не росіяни, а «українці, білоруси, козаки, прибалти, поляки, кавказці, туркестанці, азербайджанці, ідель-уральці, німці, євреї тощо».. При цьому близько 25% складають представники корінного населення – буряти, якути, татари. Незважаючи на мультинаціональний склад населення Сибіру, автор був переконаний, що регіон може стати ключовим полем битви.
Отже, організації та окремі представники корінних народів сучасної Росії, під якими маємо на увазі насамперед народи Ідель-Уралу, Північного Кавказу та Сибіру, були вагомою частиною в складі АБН. Протягом усього періоду своєї діяльності у прокламаціях на різних міжнародно-політичних майданчиках представники Блоку продовжували відстоювати право народів Росії, поряд із народами Східної Європи, на національне самовизначення.
Навіть у 1988 році в одному з повідомлень в «ABN Correspondence» звучало: «Це змушує нас – представників поневолених націй у Совєцькому Союзі та так званих сателітних державах – підняти наш голос. Це голос жертв радянського російського імперіалізму: Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України, Північного Кавказу, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Туркестану, Ідель-Уралу, Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, Хорватії, Словаччини, Чехії, Сербії, Словенії, Албанії, Куби та Афганістану. Тому їхні застереження не повинні згаснути, знехтуваними, як пророцтва Кассандри».
Проте заклики до США та інших держав, що звучали ще на початку 1950-х років про те, що «Росію необхідно відтіснити до її етнічних кордонів!», не знайшли підтримки і на етапі розвалу Совєцького Союзу. Побоювання, що утворення великої кількості «малих державних утворень» на руїнах СССР призведе до ще більшого хаосу в міжнародних відносинах, що посилить і так непевний стан справ на початку 1990-х років. Хоча ще на початковій стадії Холодної війни в АБН заявляли, що така теза є маніпулятивною і вигідною лише прихильникам збереження існуючого статусу-кво та російської імперії. «Наші опоненти стверджують, що така кількість держав без будь-якого опікунства ніколи не може існувати. Однак кожен, хто знає історію цих народів і їхнє благополучне державне життя в минулому, легко зрозуміє, що ті, хто підтримує такі аргументи, якщо вони дійсно вірять у них, повинні бути визнані недієздатними».
Тому АБН продовжив у 1990-х роках підтримку представників поневолених народів Росії. 20-21 листопада 1993 у Києві з нагоди 50-річчя Конференції поневолених народів відбувся Конгрес АБН. Делегати від України, Казахстану, Чечні, Азербайджану, Грузії, Вірменії, Литви, Білорусі, Татарстану, Таджикистану та інших держав ствердили, що імперська, загарбницька політика Москви загрожує людству, і тому нагальною потребою є формування єдиного протиімперського фронту з центром в Україні. А у 2023 році, згідно з рішенням Великого Збору ОУН, було відновлено повноцінну діяльність АБН у форматі Антиімперського Блоку Народів.
