Юркові Сиротюку-50
Віра і дія – це ті два крила, що несуть Юрка в українському – трохи не написав «політикумі» – але ні, в українському небі й в українському бутті. Власне, з такими рисами політиків навряд чи й стрінеш. Це ж смішно: чесність, прямостійність, незахланність, жертовність. Уявляєте: «жер-тов-ність, ха-ха-ха»… Чи «ги-ги». Поза тим, Юрко є. І не просто є, а вже добрих три десятиріччя перебуває в найпосутніших, найгостріших, найгарячіших точках української реальності.
Вдивляючись в Юркову «50-ку», мимохіть думаєш: попри поважність цифри, вона не така вже й велика. Але ж яке велике, цільне життя стугонить за сухою цифір’ю. Напевно, не було в Україні більш-менш помітних подій і процесів, до яких би не долучився Юрій Сиротюк – син репресованого батька, онук полеглих упівських дідів, золотий медаліст, боївкар «Тризубу», незалежний журналіст, народний депутат, воїн-доброволець АТО. За його плечима – дві революції (до речі, це саме Юрко є автором терміну «Революція Гідності»), десятки, а то й сотні парламентських ініціатив, поєднаних із «вуличною політикою», з акціями «прямої дії», незбагненна кількість найрізноманітніших націєтворчих проєктів і починань, лік яким, мабуть, втратив і сам Юрій. Зрозуміло, не обійшлося й без тюрми. В таких, як він, «дід Лук’ян» неуникненно виникає на життєвому шляху. Кажу ж, Сиротюк – специфічний політик. Та, скорше, він і не політик у загальному (ба, навіть вульгарному) розумінні. Державець, так буде ближче до істини.
Зрозуміло, що з перших днів великої війни Юрко знову на самому передку. Разом із старшим сином захищав Київ і Київщину, а потім маршрут його й побратимів проліг по всій карті нашого Сходу. Було б інакше – то був би не Сиротюк. Його народне, воістину народне депутатство тепер там – в окопах, в акустиці вибухів і залпів, із гранатометом МК-19 (Юрко любовно зве його «Маркóм») чи з пультом БПЛА в руках. П’ятий рік.
У головного сержанта Сиротюка, позивний «Мамай», посріблилася борода, мамаївський оселедець все більше скидається на спогад, а в очах, хай зрідка, та й промайне цятка втоми. При тому внутрішньо Юрко (для побратимів, молодших і навіть старших і за віком і за званням він «Миколайович») зостається все тим же. Його дивовижної енергії вистачає на все. Він створює довкола себе енергетичне поле, вихор, воронку, в які закручуються тисячі, десятки, а то й сотні тисяч людей. Гранатомет-гранатометом, а Юрко умудряється формувати порядок денний не лише збройно. Боротьба ідей – це теж Сиротюк, а може, й насамперед – Сиротюк. Аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень», що тягне роботу чи не всього потенційного МЗС, із РНБО на додачу; започатковані центром вже легендарні «Бандерівські читання»; інші інтелектуальні майданчики, лабораторії думок, що породжують чин; цілий шерег видань і аналітичних розвідок – за всім цим енергія, талант і жертовність Юрка Сиротюка, його проникливий розум, його візіонерська безстрашність і прозирання за обрій. І віра, з якої я й починав це писання.
З вірою Юрко йде по життю до мети, запалюючи, наснажуючи інших. Ота його віра є сумою сенсів, що складаються в одне поняття: «Україна». Образ її майбуття він бачить позверх голів, крізь хаос і виклики доби, випереджаючи час.
Я не раз і не двічі любувався Юрком, спостерігаючи за ним в різних ситуаціях. Як він поводиться з людьми, як він говорить, як мислить, як діє, не даючи зневіритися багатьом (в тому числі й мені) в простих, але вагомих речах. Наприклад, у тому, що світ цей, хоча б на дещицю, може бути справедливим. Не знаю, чи є зараз в окопах наші майбутні Гемінґвей з Ремарком (мають бути), але те, що наш державець найвищого, найякіснішого, найшляхетнішого ґатунку саме там, знаю напевно. І втішений і тим знаттям, і знайомством. І дорожу подарованим живописним Мамаєм – він, як і його прообраз, теж вселяє віру й надію. А ще більше радію за нас усіх, що маємо такий людський зразок. Дивовижного Юрка.
Павло Вольвач
