Корисні поради: як стріляти з ПЗРК, особливості, тактика і практика (відео)

Окрім переносних зенітних ракетних комплексів “Ігла”, Збройні Сили України можуть найближчим часом посилитись і американськими FIM-92 Stinger.

Stinger vs. “Ігла”

ПЗРК “Ігла”, яка зараз знаходиться на озброєнні ЗСУ, забезпечує знищення повітряних цілей, які рухаються зі швидкістю до 1152 км/год, на відстані до 5 км та на висоті до 3,5 км. Ймовірність ураження цілі – 0,4-0,6 (з 10 пусків лише 4-6 будуть успішними).

ПЗРК “Ігла” – штатне озброєння сухопутних підрозділів ЗСУ

FIM-92 Stinger за своїми тактико-технічними характеристиками кращий: дальність ураження цілей до 8 км, а по висоті до 3,8 км. Окрім того, в американському ПЗРК цифрова система обробки сигналу, на противагу аналоговій у “Ігли”. Також у Stinger більша за розміром бойова частина, вища енергетика та швидкість ракети. Все це зумовлює більшу ймовірність ураження – 0,8.

FIM-92 Stinger може найближчим часом посилити ЗСУ

” У реальних умовах бойового використання не завжди є можливість реалізувати максимальні можливості зброї. Наприклад, для того, щоб знищити повітряну ціль на відстані у 8 км необхідно її виявити та захопити вже на відстані 8,5 км. На практиці зробити це на такий дистанції неможливо, бо, по-перше, її просто важко помітити, а по-друге, рельєф місцевості не дасть цього зробити.

Також цифри вірогідності мають доволі опосередковане відношення до ефективності бойового застосування. Досвід останніх локальних конфліктів показує, що реальні показники бойової ефективності використання ПЗРК: від 3-5% до 20%.

Це пов’язано зі складністю самої бойової обстановки: відсутністю зв’язку, каналів керування та цілевказання від центральних пунктів протиповітряної оборони. Окрім того, сами стрільці можуть знаходитись під вогнем противника. Але навіть і це не головний фактор, основний чинник – ступінь навченості бійців.

Наприклад, під час російсько-грузинської війни 2008 року було зроблено декілька десятків пусків ПЗРК “Ігла”, а збито – чотири російські штурмовики Су-25. Два з них збили грузинські військові, два – російська сторона вогнем по своїх же літаках. Щодо Stinger, то в Афганістані з нього було збито понад 120 вертольотів та літаків”, – розповів директор “Енергія 2000” Микола Матвієвський.

Навчання афганців користування Stinger тривало декілька тижнів

Треба зазначити, що афганці отримали Stinger починаючи з осені 1986 року. Одним з факторів ефективного використання було те, що у радянській армії не були відпрацьовані на належному рівні тактика та засоби протидії саме FIM-92 Stinger. До 1986 року проти військ СРСР вже використовувались інші ПЗРК: британські Blowpipe, американські FIM-43 Redeye, китайські копії “Стрела-2” та інші.

“Якщо говорити, про загальновійськовий бій, то ПЗРК мають використовуватись у складі відділень. Бо в цій структурі існує можливість організувати управління вогнем та керування стрілками-зенітниками”, – підкреслив Микола Матвієвський.

Тренажер відділення ПЗРК від “Енергія 2000”

Насправді у відділені ПЗРК є електронний планшет на який передається інформація щодо повітряної обстановки та цілей. Без нього, або якщо централізована система керування ППО вже не працює, задача їх виявлення та ідентифікації покладається на самих зенітників.

Електронні планшети розрахунків ПЗРК: 1Л110-1 та 1Л15-1

“Якщо у бійців немає повної картини про стан повітряного простору, то в них залишається вкрай обмежений час для пострілу. На те, щоб помітити ціль, привести зброю до бою та зробити постріл – всього декілька десятків секунд максимум. Для розуміння – блок живлення “Ігли” працює всього 30 секунд.

Зенітник має оцінити повітряну та фонову обстановку, визначити заборонений сектор “на сонце”, райони перехоплення ГСН на завади. Ракета має вийти “на режим”, боєць – обрати селектори “на зустріч” або “навздогін”, “з завадами” або “без завад”.

На все це дається декілька секунд, потім необхідно супроводжувати ціль та зробити пуск, в ручному чи автоматичному режимі. Для результативного пуску необхідно, щоб боєць мав дуже високу кваліфікацію. На нашому власному досвіді підготовки фахівців, які вже здійснювали реальні пуски, необхідно провести від 400 до 600 пусків під час тренувань у різних умовах, по різних цілям, на різних висотах, дальностях, курсах швидкості цілей і тощо тощо, тощо.

Це два робочі тижні тренувань на тренажері з ранку до вечора. Людина, яка вперше взяла в руки ПЗРК взагалі зробити пуск – не зможе”, – розповів Микола Матвієвський.

Тестуємо самостійно

Defense Express вирішив скористатися можливістю та спробував на тренажері відпрацювати найпростішу вправу – збити штурмовик з ПЗРК “Ігла”. Сам тренажер – окуляри віртуальної реальності та точна масо-габаритна копія справжньої зброї, зі всіма органами управління та реальною вагою у 18 кг.

Тренажер ПЗРК “Ігла” повністю повторює всі особливості реальної зброї

Умови: ціль – Су-25, який летить прямим курсом, на висоті 1000 метрів зі швидкістю 900 км/год. Літак не виконує будь-які маневри, не відстрілює теплових пасток, погода та видимість – ідеальні.

Тобто мова йде про абсолютно “тепличні умови”, які помножуються на те, що це у будь-якому випадку – тренажер, він знаходиться у приміщенні, поряд знаходиться інструктор, який до того детально пояснив, як користуватися ПЗРК та під час заняття підказує де що робити.

Штурмовик Су-25 російських “ВКС”

Як виявилось на практиці, навіть просто навести ПЗРК на ціль – задача далеко не з легких. Найближча аналогія – взяти на плече 18-кг штангу та її кінцем слідувати за мухою.

Перша спроба – невдала. Захопити штурмовик “у приціл” одразу не вийшло, а коли він вже був майже “над головою” навіть утримати “трубу” ПЗРК виявилось складно. Зробити пуск “навздогін” – теж, ціль просто вийшла з зони ураження. Бо зона ураження для ПЗРК це не проста сфера, як її часто малюють у схемах, а насправді виглядає так:

Реальна зона пуску ПЗРК “Ігла”

Тобто час, який відводиться для того, щоб зробити пуск “у сопло” літака – максимально обмежений.

Лише під час другої спроби, розуміючи звідки, як та куди буде летіти ціль, вдалось “збити противника”. І це одна з найпростіших вправ на тренажері. Спробувати повторити це у випадку, коли той самий штурмовик буде летіти на мінімальній висоті, а це стандартна бойова тактика, відстрілювати пастки, видимість буде обмеженою, а інструктор не буде показувати – не стали, бо результат був зрозумілий одразу.

Тактика використання ПЗРК

За словами фахівців, найефективнішою тактикою використання ПЗРК залишають дії із засідок. Для цього, в першу чергу, необхідно організувати отримання інформації щодо повітряної обстановки, а виходячи “на пуск” мати чітке розуміння типу, швидкості та курсу ідентифікованого противника.

У армії США зі Stinger-ом працюють “у парі”

Справа в тому, що у “Ігли”, як і у Stinger, є система “свій-чужий”, яка запобігає обстрілу своїх літальних апаратів. Спеціальні коди від командування мають бути доведені до бійців та введені у ПЗРК. Досвід війни у Грузії довів, що ця система під час реальних бойових дій не працює. Ситуація стає ще гіршою, коли сторони конфлікту мають однотипну техніку, а ідентифікація проводиться лише за ознаками звідки та куди летить вертоліт чи літак.

Також треба усвідомлювати, що розрахунки ПЗРК мають негайно після стрільби змінювати позицію. Пуск ракети – величезний демаскуючий фактор.

У армії США для тренування розрахунків ПЗРК Stinger використовують аналогічні тренажери

Зазначимо, що це відео та публікація – не інструкція, а ілюстрація того, що бажання опанувати цю зброю можливо реалізувати лише під час проходження повноцінних тренувань, зокрема у Збройних Силах України, включно з Територіальною обороною.

Джрело: Defense Express