У межах декомунізації з ініціативи регіонального представника Українського інституту національної пам’яті Олега Пустовгара та депутатів міської ради Катерини Кулик й Валерія Нижника у Гадячі з’явилися нові назви вулиць, площ, провулків. Згідно з рішенням сесії Гадяцької міської ради увічнено особистості та події епохи Гетьманщини.
Гадяцький договір-перша спроба європейської інтеграції
У древньому українському місті більше не буде топонімів, які возвеличували російсько-більшовицького комдива васілія чапаєва. Натомість з’явилися вулиця і провулок на честь Гадяцького Договору. До речі, вулицю і провулок Жовтневі теж перейменовано на честь видатного українського гетьмана Івана Виговського, який і уклав знаменитий Гадяцький договір. У 1650 р. став у ієрархії Гетьманщини другою людиною після Хмельницького – обійняв посаду генерального писаря. На Військовій Раді у м. Корсунь (25.10.1657 р.) обраний гетьманом України. У часи СРСР цю непересічну постать російсько-імперські комуністичні ідеологи воліли або замовчувати або таврувати як, начебто, «зрадника Росії і попихача Польщі».
Насправді, ж Іван Виговський не подобався окупантам через те, що усвідомлював всю згубність для Гетьманщини промосковського зовнішньополітичного курсу. На початку серпня 1658 р. відкрито виступив проти Москви, що почала втручатися у внутрішньополітичне життя України. Тобто вже через три роки після Переяславської угоди з Московським царством вдався до її денонсації, уклавши 16 вересня 1658 р у місті Гадяч на Полтавщині договір, що став першою спробою євроінтеграції України. Саме цей договір став причиною агресії Московщини проти Гетьманщини. У липні 1659 р. під Конотопом козацькі війська під командуванням Івана Виговського при підтримці татарської кінноти завдали поразки московським окупаційним військам, що вторглися на Лівобережну Україну. Тоді війську Виговського і союзників вдалося вщент розбити московського ворога під Конотопом. Справу звитяжців Конотопської битви продовжують сучасні ЗСУ.
Гетьмани Іван Мазепа і Пилип Орлик
Вулицю луначарського перейменовано на честь ще одного видатного українського гетьмана – борця проти московської тиранії, за волю України Івана Мазепи. До речі, цю пропозицію підтримано й заступницею директора музею «Поле Полтавської битви» з наукової роботи Людмилою Шендрик. За книгою «Універсали Івана Мазепи» вона встановила, у яких населених пунктах Гетьманщини перебував Іван Мазепа. Одні із найперших Універсалів на гетьманському уряді він видав у Гадячі в серпні 1687 року. Гадяч Іван Мазепа відвідував у серпні 1687 р., червні 1689 р., січні-лютому 1690 р., серпні 1692 р., травні-вересні 1698 р., січні 1699 р., листопаді-січні 1708-1709 рр. Також музейники надали Полтавському офісу УІНП та Гадяцькому міськвиконкому матеріали зі щоденника капелана Смоландського кавалерійського полку Юхана Шьомана від 18 листопада 1708 року. Там оповідь, коли шведи і козаки-мазепинці зайшли до Гадяча: «з нами був Його Величність Мазепа. У місто ми увійшли з литаврами і розгорнутими прапорами. Козаки теж були з нами. Тут є традиція, коли старійшини міста чи села зустрічають чи проводжають знатних людей з хлібом у руках».
Генеральний писар Гетьманщини і соратник Мазепи, поет, публіцист, борець за визволення з-під московського ярма Пилип Орлик теж бував у Гадячі. На його честь та в межах виконання Постанови ВР «Про пам’ятні дати та ювілеї у 2022-23 рр», з нагоди 350 – річчя із дня народження цього політичного, державного та військового діяча, гетьмана України, упорядника «Конституції Пилипа Орлика» перейменовано вулицю Воровського.
Провулки Козацький і Сотенний
Провулок Володарського тепер має назву Козацький. Так актуалізували тему Гадяцького козацького полку – адміністративно-територіальної і військової одиниці Війська Запорізького Городового (Гетьманщини). За переписом 1764 р. на території полку було 11 міст та містечок і 971 село. У 1782 році полк ліквідовано урядом Російської імперії. У різний час до складу полку входило від 9 до 18 сотень. Станом на 1782 рік було три сотні Гадяцькі, три – Опішненські, три – Зіньківські, дві – Комишнянські, дві – Ковалівські, Веприцька, Грунська, Куземинська, Лютенська і Рашівська. Тож важливо, що козацькі часи нагадає назва провулку Сотенний (замість Кірова).
Михайло Борохович – меценат і гадяцький полковник,
який впродовж 17 років у період гетьманування Івана Мазепи очолював Гадяцький полк (1687–1704), обозний Гадяцького полку (1672). Вулиця на його честь зявилася замість замість імені дружини лєніна крупської.
Походив з вихрещеного єврейського роду, який бере свій початок від Андрія Бороховича. Вперше у історичних джерелах згадується як сотник Лютенської сотні (1671). У 1872 році обіймає посаду гадяцького полкового обозного. У 1687 році призначається полковником Гадяцького полку. В 1690 і 1696 роках від гетьмана Івана Мазепи отримав універсали на села Лютенька, Перевіз, Млини, Сакаловка (нині Соснівка). Мазепа доручав Бороховичу відповідальні військові операції, і він не підводив свого керманича. У вересні – жовтні 1693 року під його управлінням були два охотницькі полки — свій та Полтавський, з якими Борохович «для бережения від знамірених ворожих бусурманських находів» стояв біля Коломаку і стримував ординців від походу в глиб Гетьманщини. Гадяцький полк взяв участь у деяких боях із кримчанами у 1695 року, штурмував Азов. Найточніші дані про родину Михайла Бороховича дослідники з’ясували із заповіту його вдови, який був написаний в 1724 році. У документі вказано, що сім’я мала багато дітей, згадано імена Максима, Федора, Івана, Феодосії і Марії. Згідно з заповітом, був досить заможним. Це один із найбільших меценатів Гетьманщини, який підтримував православну церкву. Зокрема, фінансував великий мурований п’ятиверхий, хрещатий у плані Успенський храм (1686) у містечку Лютенька неподалік Гадяча, де й похований. У церкві зберігався величний портрет Бороховича, у 1890-х його передали до Чернігівського музею українських старожитностей В. Тарновського, а для храму виконали копію. У 1688 р. пожертвував 100 злотих Мгарському Лубенському монастиреві, 1692 року виділив кошти на спорудження мурованої п’ятиверхої Миколаївської церкви у Гадяцькому Миколаївському Красногорівському монастирі. 1786 монастир закрили, а храм відійшов до с. Монастирські Будища, що поблизу м. Гадяч.
Знаково, що нарешті у Гадячі шляхом перейменування вулиці Фрунзе увічнено пам’ять Григорія Граб’янки – полковника Гадяцького полку, видатного вітчизняного літописця, автора знакового козацького літопису — «Літопису Граб’янки». Це унікальна оповідь про історію козацтва з часів його виникнення і до 1709 року. У літописі оприлюднено низку історичних джерел – різноманітних державних документів, гетьманських універсалів, грамот тощо. Цей історичний трактат є одним із основних джерел історії України козацьких часів. Мав прекрасну освіту, адже навчався у найбільшому і найпрестижнішому навчальному закладі східної Європи – Києво-Могилянській академії. З 1686 р. – на військовій службі в козацькому війську. Кар’єра Григорія Граб’янки нерозривно пов’язана із Гадячем: обіймав посади гадяцького сотника, гадяцького полкового осавула, гадяцького полкового обозного, а із 1717 р. став гадяцьким полковим суддею. У 1729 – 1738 рр. – полковник Гадяцького козацького полку. Учасник Азовсько-Дніпровських походів 1695 – 1696 рр., Північної війни 1700 – 1721 рр. та війни з Туреччиною 1735 – 1739 рр. Григорій Граб’янка підтримував гетьмана Павла Полуботка. Обидва прагнули унеможливити остаточне знищення російською імперією прав і вольностей Гетьманщини. Втім, такі самостійницькі патріотичні настрої спричинили переслідування з боку московитів. У 1723 – 1725 рр. вони ув’язнили видатного українського історика Григорія Граб’янку у Петропавлівській фортеці.
Полтавський офіс УІНП
