Щороку 30 листопада фіни відзначають початок Зимової війни – війни з большевицькою Росією. Діло це давнє – Сталін напав на «буржуазну Фінляндію» аж 76 років тому. Вже й свідків тієї війни лишилося небагато, не то щоб ветеранів – їх одиниці. Проте фінська нація, на відміну від своїх російських візаві, винесла з тих подій не лише новітню героїку, але й обов’язок – допомагати народам, які прямо чи опосередковано постраждали від збройної агресії Москви.
4 грудня у Синодальній залі Київської Патріархії Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відзначив церковними нагородами фінських волонтерів. «Бойову» медаль «За жертовність і любов до України» отримала й Ганні Гювярінен, керівник громадської ініціативи Фінляндії «Допомога переселенцям України».
З осені 2014 року пані Гювярінен переправила до України 250 тонн гуманітарних вантажів. Всього за кілька місяців ця ініціатива переросла у найбільший волонтерський рух Скандинавії з підтримки жертв російської агресії в Україні.
Так, разом із Ганні працювали кілька десятків волонтерів – відданих і жертовних. Проте тільки Ганні знала як насправді важко допомагати Україні. Бо тонни вантажів, перебрані руками, просіяні та упаковані до спецтранспорту, потрапляли до лігва української митниці, яка не цуралася влаштовували прискіпливі перевірки (А шо такоє?) і, вочевидь, чекала на такий звичний «гонорар». Байдуже, що цих речей, зібраних з фінських шаф буквально по светрику, чекали тисячі переміщених осіб у таборах у Львівській, Луганській та Івано-Франківській області.
Але Ганні Гювярінен не падає на півдороги. Зрештою, вона одна з небагатьох корінних фінок, яка володіє українською мовою і бачила «сподню білизну» української держави:
«Вперше я приїхала в Україну 2002 року як стажер працювати у посольстві Фінляндії в Києві. Я дуже мало знала про вашу країну. Проте, одразу відчула – це моє місто і це країна, де мені хочеться бути, і куди я хочу повернутися. Мені дуже подобаються українці – з ними легко спілкуватися, легко працювати, вони завше готові тобі допомогти.
Проте коли я хочу дізнатися, як розв’язати якусь проблему у законний спосіб, то виявляється, ніхто цього не знає. Проте всі можуть перелічити, принаймні, 10 варіантів, як обійти закон…»
Ці слова сказані після Помаранчевої революції, в інтерв’ю телеканалу НТН. Пройшла й Революція Гідності. А в Україні вже існує не 10, а 100 варіантів (відносно безпечних) як обійти той самий закон.
Ганні Гювярінен справді не опустила рук. Про це свідчить її посестра-волонтерка – Наталія Елоранта, мешканка міста Гювінкяа. Сама Наталія родом із Херсона, вже багато років живе у Фінляндії – має вже фіномовних дітей та онуків. Саме вона засвідчила те, про що ніколи б не сказала сама Ганні: оті сотні тонн гуманітарки до України – це «фінська отвєтка» Москві. За не перебуту драму викрадення їхнього дому – східної Карелії.
1940 року СССР окупував значні території, з яких було евакуйовано 25% населення Фінляндії. Кожен четвертий фін став біженцем. Ці люди вижили й створили одну з найпотужніших економік Європи. Ці люди також одружилися і виховали післявоєнну дитину з болем втраченої землі – сердечного Війпурі (тепер Виборг у Лєнінградській області), романтичного Кягісалмі на березі Ладожського озера (тепер Пріазьорск Лєнінградської області) та й сам берег Ладожського озера фіни втратили – разом із чарівними островами Валамо, де у місцевому монастирі колись був вихований майбутній агент КГБ – Алексій Ридигер, патріарх Московський…
Чи є у Ганні Гювярінен родичі з окупованих територій? Так, є. Вони у кожній фінській родині. І ці 76 років окупації Війпурі, Кяґісалмі та Петсамо на Баренцевому морі не забуті й не здані в архів історичної пам’яті. Ця пам’ять жива і діяльна. Вона 2014 року сягла табору переміщених осіб «Винники» та «Івано-Франківськ». Їх комендант – Сергій Попов із окупованого Луганська – також тепер добре знає фінську історію. І він теж серед нагороджених медаллю Київського патріархату разом із фінськими побратимами.
У ці ж дні Ганню Гювярінен зустрілася з керівником відділу соціального служіння УПЦ КП отець Сергій Дмитрієв. І вона знову була з валізами одягу – для жертв російської агресії. З одною парою легких сучасних милиць – для пораненого українського воїна. Зі словами захоплення українцями, які воюють за свою гідність. Парадокс, але саме отець Сергій виріс на окупованих фінських територіях Петсамо – у родині совєцького офіцера. Які ж недовідомі шляхи Господні – руки постраждалих дають блага дітям тих, хто приніс їм страждання у 1939 році…
На прощання – ще один сюрприз. До Михайлівського монастиря на зустріч прийшла лютеранська делегація, очолювана єдиним в Україні єпископом Німецької Лютеранської Церкви Серге Машевським – він має катедру в Одесі. Ганню Гювярінен – теж лютеранка:
«Так, я плачу належні податки на мою парафію у Фінській Лютеранській Церкві. Я високо ціную освітню та гуманітарну роботу, яку проводить наша Церква і тепер от маю нагоду познайомитися з нашими українськими братами по вірі», – поділилася вона. Українські лютерани хотіли знати її думку про нашу країну, про Київ.
«Різниця між Києвом та Гельсинкі в розмірах: у Києві мешкає до 5 мільйонів люду, в Гельсінкі – 500 тисяч, себто вдесятеро менше. Українці – південний народ. Фіни ж стриманіші. З нами складно спілкуватися, ми не дуже охоче йдемо на контакт, але коли ти вже познайомився, стаємо друзями на все життя.
В України та Фінляндії багато спільного, зокрема історія. Ми теж завжди були у складі якоїсь іншої країни. Приміром, Фінляндія дуже довго перебувала у складі Російської імперії. Ми вперше стали незалежними 1917 року, ви – 18-го.
У нас немає комплексу великого народу, нам простіше шанувати інших людей, традиції інших народів. І фіни, й українці легко сприймають нові ідеї. І у нас все буде добре…».
Активність Ганні Гювярінен на українському фронті не пройшла непоміченою для агентури Кремля у Фінляндії. Ще працюючи в одному з відділів Міністерства закордонних справ вона зазнала справжнього цькування з боку «російських друзів» – ворогів України. Вони навіть подали на неї до суду – за принципову проукраїнську позицію.
Це був час, коли Ганні народила первістка, і їй тоді було геть не легко. Проте вона не склала волонтерської зброї. І тепер вона обов’язковий гість на офіційних заходах посольства України у Фінляндії – а їх, з приходом на посаду посла Андрія Олефірова, вражаюча кількість. У своєму twitter пан Посол – чи то жартома, чи то зашпортавшись – відніс саму Ганні, нагроджену Святійшим Філаретом, до «української діаспори». Так, вона вже трохи українка, підтверджують її українські друзі. Проте характер – чисто фінський. Саме цей характер тримає живу волонтерську вісь – Гельсинкі-Київ. І цю вісь ніхто не може похитнути.
Довідка: Ганні Гювярінен – координатор з питань преси і культури Посольства Фінляндії в Україні (2002-2007). Володіє англійською, українською, французькою та великоруською мовою. Організатор фестивалю фінського кіно в Україні (2005), фестивалів фінської класичної музики (2004, 2005, 2006), гастролей митців із Фінляндії (Л. Міккола). Засновниця Клубу друзів Фінляндії при посольстві своєї держави. Гостями КДФ були кількасот істориків, журналістів, студентів, філологів, спортсменів і бізнесменів.
Одружена. Виховує сина на ім’я Сісу. Нині очолює департамент у державному фонді Cultura
Ростислав МАРТИНЮК
