100 років тому у Жовкві вийшла книга-орієнтир, яка сформувала не одне покоління націоналістів, надала мотивацію, вказала шлях і насталила волю. Справила ця праця (як і «Самостійна Україна» Міхновського) величезний формотворчий вплив і на мій світогляд та подальшу долю.
«”Націоналізм” писався для української еліти, яка виведе свій народ з манівців історії до гідного життя. Ця ірраціональна віра у майбутнє своєї нації стала вповні реальною запорукою перемоги», – наголошує професор Сергій Квіт в передмові до першого окремого видання праці Донцова, яке побачило світ в Києві у 2006 році. Пишаюся, що причетний до її перевидання (як і багатьох інших творів Донцова) в Україні.
Тут принагідно вважаю за доцільне зазначити, що після жовквівського, першого, видання, вдруге праця побачила світ в Мюнхені у 1948 році, потім в Лондоні в 1966 р. (на світлині), в 1993 році в трьох частинах самвидавом вийшла у Львові за сприяння Клубу прихильників Дмитра Донцова, у 2003 році увійшла до першого тому запланованого п’ятитомника праць, перше окреме видання в Києві вийшло в 2006 році з нагоди 80-річчя появи праці, а далі вже неодноразово твір видавався в різних видавництвах і насьогодні є доступним читачеві.
«Те, що бракує українській ідеї, це “цілком новий дух”. Наша мандрівка по пустелі ще не скінчилася тому, що були в нас тисячі воль замість однієї, і сотки туманних, замість однієї, яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість. Бо що є нація, коли не скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу? Ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вона одержала в спадщині по батьках і яку хоче залишити своїм дітям». (Д. Донцов «Націоналізм», 1926 р.)
Книга складається з трьох частин: 1. «Українське провансальство», в якій автор аналізує довоєнний «яловий і літеплий», «хуторянський» стан українства і виводить причини поразки національно-визвольних змагань, 2. «Чинний націоналізм», в якій обґрунтовує вимоги нового, вольового, революційного націоналізму, і третя – «Українська ідея», в якій окреслює зміст нової української ідеї: «яскравість, виключність, всеобіймаючість».
Слушно зауважував Степан Ленкавський в статті «Філософічні підстави “Націоналізму” Донцова», що «її слід зарахувати до першої стадії ідеології, під час, коли вона схоплює й оформлює течії, що нуртують у душах покоління, яке шукає нових шляхів… Ідеологія націоналізму в праці Донцова, як світогляд приймає чинник нематеріальний – волю – за основу буття, як етика, вважає за добро те, що зміцнює силу нації, як історичний світогляд, признає ідеям вплив на життя, а як наслідок впливу на психіку її визнавців, примушує здійснити візію вимріяної майбутності».
На болючі і пекучі національні питання: «чому, що, як і хто?» Донцов сторіччя тому намагається дати аргументовані відповіді і, на мою думку, йому це вдається. На ці ж самі питання сьогодні відповіді маємо дати ми.
Віктор Рог
