26 червня у Центрі національного відродження ім. Ст. Бандери у Києві з ініціативи ГО “Українська справа” та Фундації конструктивних ініціатив “Третя сила” відбувся круглий стіл “Чи потрібна Україні Конституційна реформа?”, приурочений до Дня Конституції України.
Участь в обговоренні, модерував яке Голова “Української справи” та Директор ЦНВ Тарас Рондзістий, взяли члени Конституційної асамблеї при Президенті України Ігор Когут (“Лабораторія законодавчих ініціатив”) та Ігор Коліушко (“Центр політико-правових реформ”), один з ініціаторів проведення в Україні Громадянської Конституційної Асамблеї Анатолій Пінчук (ВГО “Українська стратегія”), голова Оргкомітету конкурсу “Україна моєї мрії”, президент Європейської асоціації українців Олексій Толкачов, Голова ОУН (мельниківців) Богдан Червак, голова Ради козацьких отаманів України Анатолій Грива, заступник голови ГО “Української справи”, член Руху За Народовладдя в Україні Олексій Кляшторний, філософ і політолог Олександр Шморгун, історик та публіцист Вадим Мурачов та інші цікаві люди.
“Конституція 1996 року об’єктивно вимагає вдосконалення, бо має системні вади, будучи відображенням конкретного політичного й ідеологічного компромісу, який на момент її прийняття був досягнений між старою радянською та новою “національно-демократичною” політичними елітами” – зазначив, розпочинаючи дискусію, Ігор Когут.
В основі ж справді стійкої та авторитетної конституційної будови має лягти широкий суспільний консенсус, а не “компроміс еліт”. “Тут необхідна, не на словах, а на ділі реалізація принципу “почути кожного”, вважає експерт.
Існуюча ж Конституційна асамблея при Президентові, перше засідання якої відбулось 20 червня ц. р., в тому вигляді, як вона є, над думку Ігоря – “не більше, ніж експертний пул”, активна участь якого в процесі роботи над змінами до Конституції – абсолютно необхідна, але далеко не достатня умова виважености й продуманости таких змін та їхнього прийняття і підтримки суспільством.
“Конституційна асамблея” нині – це ніби “конструкторське бюро”, лише складене не з інженерів, як технічне КБ, а з юристів,” – каже І.Когут. А “над КБ” є ще ж “ЦК”, яке задає офіційно не проголошене, але чітко зрозуміле “завдання” – до 2014 року напрацювати такі зміни, які включали б обрання Президента Парламентом, а не всенародним голосуванням.
Натомість, набагато більш вагомими для майбутнього нації з точки зору керівника Лабораторії законодавчих ініціатив на даному етапі уявляються такі основоположні речі як “співвідношення у Конституції принципів соціальної та ліберальної демократії”, “політична і економічна децентралізація” тощо.
Отже з приводу змін до Конституції необхідна суспільна дискусія, яка була б аргументованою, демократичною та “інклюзивною” водночас. Її оптимальний формат – “Конституційні Народні Збори”, значно більш широкі за складом учасників, ніж нинішня КА.
Водночас, проти запровадження в Україні парламентської форми правління аргументовано виступив Олександр Шморгун. “Ключове положення Конституції 1996 року, – стверджує він – це неможливість, на практиці, як розпустити Верховну Раду, так і здійснити імпічмент Президента. Це – юридичне забезпечення моделі консервації влади, не зважаючи на втрату нею народної підтримки…”
На думку О.Шморгуна умовам сучасної України відповідала б “президентська” модель правління, подібна до встановленої Де Голем на зорі існування нинішньої П’ятої Республіки у Франції: де Президент має не лише великі повноваження, але й велику відповідальність.
З тим, що Конституція 1996 року вимагає змін погоджується й директор Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко. Великий вплив на її зміст справила ідеологічна спадщина совітського тоталітаризму, а також – конкретно-політична кон’юнктура, що обумовили “перекіс” владних повноважень у бік одного державного інституту – Президента України. В той же час, призначення безпосередньо президентом заступників міністрів, а тим більше – глав районних адміністрацій створюють у системі виконавчої влади явний дисбаланс, коли міністри, “губернатори” та місцеві ради часто не в змозі впливати на ніби-то формально “підлеглих”, або “підзвітних” їм посадових осіб.
“Виправити це можна одним з двох способів: зміни самого тексту Конституції, або ПРАКТИКИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ. Проте, другий шлях, виходячи з досвіду останніх десятиліть, у наших умовах уявляється нереальним. Тому лишається зміна тексту,” – каже І.Коліушко.
Крім того, суспільну легітимність чинної Конституції суттєво розхитали сумнівні з точки зору чистоти правової процедури їхнього прийняття зміни 2004 року, скасовані потім в 2010 році у ще більш сумнівний, не передбачений самою Конституцією спосіб – рішенням Конституційного Суду.
“Тому існує рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо відновлення легітимності Конституції шляхом здійснення “конституційної реформи”, не враховувати які влада просто не може,” – зазначив Ігор Борисович.
Велика загроза, на думку поважного вченого-юриста, для ефективності створеної президентом В.Януковичем Конституційної Асамблеї, полягає в її ігноруванні політичною опозицією. “Без опозиції справжньої конституційної реформи бути не може,” – стверджує Коліушко. Разом з тим, діяльність КА в її нинішньому “форматі” він визнав все-таки доцільною та корисною для “будження конституційно-правової думки”.
“Конституція пишеться, передусім, не на папері, а в серцях,” – нагадав слова Маргарет Тетчер Вадим Мурачов. Проте в сердцях українців панує зневіра. Нелегітимним, на думку історика, буде зараз “все, що не напиши”, бо “нездарною” в розумінні українців є сама “влада” у її сукупності.
“Людей не цікавить розподіл повноважень між Радою та Облдержадміністрацією,” – зазначив Вадим: “Для них це все “влада” і ВСЯ вона “нездарна”, а отже і “її Конституція” – завідомо нелегітимна.”
Солідарним з його ходом думок виявився і Олексій Толкачов. “Конституція 1996 року не лягає на жодну МРІЮ,” – стверджує він: “Це – “европейський фасад” для олігархічного механізму здійснення реальної влади.”
Метою є нової Конституції має бути ЩОБ ЛЮДИ БУЛИ ЩАСЛИВІ, а не “щоб у на була найкраща і найдемократичніша” з точки зору якихось “стандартів” Конституція у Европі.
Для її прийняття потрібна не просто “політична воля” (її якраз у тих, хто нині знаходиться при владі цілком достатньо), а “ДОБРА політична воля”, підкреслює Олексій.
Захисником ідеї збереження, на даному історичному етапі, Конституції 1996 року в її існуючому вигляді виступив на круглому столі Богдан Червак:
“Приймаючи нову реформу, ми відкидаємо дорогу “ревізії” тих цінностей, які прописані в діючій Конституції. Ймовірно, статтю 10 відмінять через закон про державну мовну політику, ще у ряд статей перенесуть зміни, які “відповідатимуть новим реаліям”. Наприклад, зникне стаття, яка забороняє базування в Україні іноземних військових баз і ЧФ Росії матиме “правові підстави” прописатися у Криму навічно. І так може статися з більшістю діючих статей, що засадничо, світоглядово змінить Основний Закон. Тому Конституційна реформа на даному етапі значно більше несе загроз, ніж відкриває перспектив…”
Прихильником творення справді НАРОДНОЇ Конституції України та народної української держави – правової й ідеологічної спадкоємниці УНР – виступив Олексій Кляшторний, назвавши намагання “не розривати історичної пуповини з режимом УРСР” однією з найбільших, на його думку, вад Конституції 1996 року. Інша, пов’язана з нею, вада – брак і в теперішній і в замислюваній зараз оточенням В.Януковича “новій” Конституції елементу, власне, УСТАНОВЧОЇ, чи пак “конститутивної” народної влади.
“Конституція 1996 року була справді “компромісом”, причому – суто “елітним”, народ виступав її суб’єктом лише на формально-ідеологічному, “атрибутивному” рівні.
Зараз же влада виявляє неспроможність навіть до такого рівню політичного мислення, яке мали Кучма та Мороз. З ким має відбутись “консенсус”, із “Юлею у тюрмі”? Отже, “влада” писатиме “свою” Конституцію, “опозиція” – СВОЮ, а все разом це є ще одним кроком на вкрай небезпечному шляху дестабілізації політичної ситуації на Україні,” – мовив Олексій.
“Розмова йде про різні “влади” – законодавчу, виконавчу, судову. А в цей час у головах дітей, завдяки різним виховним організаціям – українським або АНТИ-українським – пишеться вже СВОЯ “нова конституція”. Ми практично займаємось зараз відновленням традиційної вічової системи влади, системи вирішення суспільних справ. І сподіваємось, що незабаром вона втілиться і в юридичні тексти,” – своєрідно підсумував дискусію голова Ради козацьких отаманів України Анатолій Грива.
“Підходи влади щодо наповнення Конституції є суто конюнктурними. Було вигідно обмежити повноваження опонента – ввели парламентсько-президентську форму правління, прийшли до влади інші – повернулись до президентсько-парламентської форми. А створення більш досконалої, ніж нинішня, конституційної моделі вимагає серйозного, системного підходу, широкої та тривалої, політичної дискусії, пошуку справжнього суспільного консенсусу, а не ситуативного політичного компромісу. Плідною в цьому відношенні може бути, при її глибоко продуманій реалізації, модель Громадянської конституційної асамблеї, тож один з найближчих наших круглих столів ми, ймовірно, присвятимо саме їй,” – резюмував, закриваючи дискусію та дякуючи всім присутнім за участь в ній Тарас Рондзістий.
