Національна команда України завершила відбірний турнір за право змагати у фінальній частині континентальної першості, що відбуватиметься наступного року в Німеччині.
Дива не сталося. Ми фінішували на третій сходинці, пропустивши вперед збірні Англії та Італії, які й дістали омріяне. З останньою маємо однакове число очок, але поступилися з огляду на здобутки в очних протистояннях із чинними чемпіонами Європи. Треба виокремити той факт, що, з огляду на війну, «жовто-сині» проводили домашні поєдинки поза межами країни. Звісно, це неабияк вплинуло на загальний вислід.
Чи могли виступити вдаліше? Очевидно, так. Все вирішувалося в останньому матчі відбору з італійцями. Нас задовольняла лише перемога. Уже в доданий час, у карному майданчику номінальних гостей, збили Мудрика. Пенальті радше був, аніж ні. Це визнав навіть «брамкар» суперників Доннарума. Вельми дивно, що іспанський суддя навіть не вважав за потрібне скористатися послугами допоміжної системи відео повторів.
Як тут не пригадати, що очільник УЄФА Александер Чеферін одверто заявляв про небажання бачити збірну України у фінальній частині Євро-2024… Якби не спірний епізод із пенальті, слова цього путінського прихвостня забулися б. Тепер же очевидно, що цей пройдисвіт бодай у такий спосіб вислужується й відпрацьовує криваві фінансові подачки Кремля.
Більше того. Наша команда ще має нагоду все ж поїхати до Німеччини. Путівку можна здобути через поєдинки плей-оф Ліги націй УЄФА. У півфіналі нам протистоятиме збірна Боснії та Герцеговини. У випадку тріумфу, гратимемо супроти переможця пари Ісландія – Ізраїль. Навіть з огляду, що перший матч проведемо на полі суперника, опоненти нам під силу. Відтак, шанс доволі високий. Але… Знову своїм «карканням» втрутився цей бовдур Чеферін. Цього разу він побажав бачити у фіналі першості континенту Боснію та Герцеговину. Це вже така собі тенденція, до якої вдається офіційна особа, що мала би бути незалежною.
Аби понизити градус напруги, наголошується, що цей словенець Чеферін просторікував про БіГ в контексті оцінки шансів збірних команд балканських країн. Мовляв, один із пуделів путіна тішиться, що аж три команди з регіону – Хорватія, Сербія та Словенія були близькі до успішної кваліфікації. Того ж він бажав боснійцям і македонцям. Все це добре. Та як тоді сприймати його заяву та відверту симпатію щодо Італії у її двобої з Україною?
Та найважливіше. Нині маємо війну з одвічним ворогом. І всі ці футбольні перегони – всього лише спорт. Якось дивно, що чимало фанатів та й пересічних шанувальників гри мільйонів, вельми пригнічено сприйняли неуспіх збірної. Тим паче, що остаточно нагоду не втрачено.
Вихід до фінальної частини дозволить ще раз нагадати міжнародній спільноті про Україну, про її нинішню боротьбу. Ми змагаємо на найпрестижніших турнірах, міряємося силою й хистом із найсильнішими збірними. А що москалі? Світ цурається їх. За винятком чеферінів-інфантінів, які змушені відпрацьовувати кривавий москвинський гріш.
Щоправда, є ще й деякі країни, готові змагати з кацапами у спорті. Зокрема, виявили бажання зустрітися із так званою збірною терористичної федерації Занзібар і Танзанія. Вони можуть прийняти москалоту в себе або приїхати в гості. Треба нагадати, що Занзібар – автономія у складі Танзанії і не є членом ФІФА. Але це не завадило їхньому очільнику футбольної федерації Сулейману Джабіру, в листопаді, прибути до Москви й провести перемовини щодо можливого поєдинку. «Ми обговорили деякі питання співпраці з менеджерами та організаторами змагань із РФС. Російська Федерація – гарний партнер з відмінною репутацією для Занзібара. Дружба між нашими країнами триває дуже довго, ще з часів СССР, і ми цінуємо всі відносини з вашою країною, у тому числі та спорті», – заявив цей Сулейман. Що тут додати. Так званий російський футбольний союз сягнув нових «вершин». Навіть Занзібар виокремив їхню «відмінну репутацію».
Треба нагадати, що два тижні тому москалі провели так званий товариський матч у Волгограді супроти збірної Куби. Бідолашні футболісти із так званого острова Свободи прибули на гру у якихось кедах і «копочках». Видко, Куба вже сягнула періоду розвинутого соціалізму і семимильними кроками прямує до наступного «ізму». Як говорить Дзідзьо: «Бідося є бідося»… Довелося купувати бутси 169-ій команді світового рейтингу у місцевому магазині «Sportmaster». Москалі відвантажили у ворота бідолашних кубинців вісім «сухих» голів. Очевидно, як у всьому, була команда більше не забивати, щоб не перетворювати так званий поєдинок у циркове шоу. Аби матч бодай якось виглядав змагальним. Втім, і без того всім усе зрозуміло. Річ ясна, кубинцям оплатили вояж, дали «відряджувальних», напевне зводили в «Мак Дональдз», показали метро тощо.
Намагаючись грати аби з ким, щоб створити ілюзію, насамперед, своєму «насєлєнію» про міжнародні поєдинки, кацапи лише поглиблюють свою ганьбу. Їхні вболівальники, дізнавшись про ймовірну зустріч із Занзібаром, неабияк шиють бурки із ситуації: «У «Спортмайстері» вже готуються до гри», «Ліпше б із Лімпопо грали. Але й так непогано», «Одразу можна буде підписати договір про співпрацю у космічній сфері».
До цієї всієї ганьби москалів треба нагадати, що спершу, початком листопада, збірна Занзібару відмовила їм у футбольній зустрічі. Причина, не менш принизлива: місцева асоціація повідомила про дефіцит часу на організацію спарингу. Згодом, видко за допомогою фінансового пряника, екзотичний суперник пристав на пропозицію, про що засвідчує квапливий візит їхнього головного «футболіста» Сулеймана на болота.
І до бабці ходити не треба, що кацапи переможуть Занзібар. Не знати, може й цьому «супернику» доведеться купувати футбольну амуніцію, змінювати екзотичний одяг із кори бамбука на футболки, труси і гетри. Хай там як, головне – продемонструвати свою вищість, непереможність. Сумно відомий Михайло Маміашвілі, такий собі президент москвинської так званої федерації спортивної боротьби заявив: «Росіян перемогти неможливо, тому що цей народ вміє любити, незважаючи ні на що. І страждає за це. І саме тому Росія непереможна перед зграєю шакалів». Далі ця істота, що народилася в Конотопі на Сумщині, бідкається, бо «не може повернутися на улюблену Батьківщину», а головну кремлівську чупакабру називає найвпливовішою й найвідомішою людиною у світі, що «кинула виклик усій цій нечисті».
На болотах можуть просторікувати що і як хочуть. Прикро інше, що й нині в світі є країни, хай навіть такі як Куба, Танзанія чи Занзібар, які хочуть мати до справи із кривавими нелюдами, що свої нечувані злочини перед людством називають «вмінням любити» і «стражданням».
Григорій Жибак
