90 років тому постала Організація Українських Націоналістів
«Дух одвічної стихії» дев’яносто років тому покликав до життя силу, котрій судилося взяти на себе відповідальність за майбутнє української нації – Організацію Українських Націоналістів.
З 28 січня по 3 лютого у Відні 30 делегатів від різних націоналістичних організацій, вихідці з різних країв України провели установчий Конгрес Українських Націоналістів, внаслідок роботи якого проголосили створення єдиної Організації Українських Націоналістів та одноголосно обрали її Провідником полковника Євгена Коновальця.
Про ОУН написано доволі багато, написано правди, напівправди і цинічної брехні, написано щиро і лукаво, написано на основі документів і на основі наклепів та вигадок. Не вважаю за доцільне вдаватися тут до історичної ретроспективи, з нагоди ювілею легендарної Організації хочу запропонувати декілька рефлексій щодо сутності та підстав феномену ОУН.
Історична роль та місія ОУН полягали в кількох аспектах.
Насамперед це окреслення національного ідеалу і шляхів прямування до нього. В основу свого світобачення ОУН заклала національний принцип, виходячи з якого найвищою цінністю – «вихідним положенням кожної чинності та метовим назначенням кожного прямування» визначила українську націю.
Умовою збереження та розвитку нації, яка дає їй можливість «спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснитися в повноті силової натуги» є національна самостійна соборна держава.
Боротьба за цю державу революційними засобами, «відкидаючи орієнтації на історичних ворогів України», розбудовуючи, мобілізуючи і організовуючи власні сили, «шляхом усунення всіх окупантів з українських земель» є завданням ОУН.
Ці засадничі принципи сформували «залізний ідеологічний хребет», який за жодних, навіть найтяжчих, навіть, здавалося б, безнадійних обставин, не давав ані зігнутися, ані зламатися організму.
Другий, не менш важливий, аспект – це творення відповідного психологічного клімату в національному організмі, формування національної сили, магніту, образно кажучи, як засобу і символу боротьби замість етнографічної бандури – героїчного Бандеру. Поетично це дуже добре виразив Євген Маланюк «…не пісні – струмок музичних сліз, не шал хвилевий – чину недокровність, напруженість, суцільність, важкість, повність та бронза й сталь – на тиск і переріз. Бо вороги не згинуть, як роса, раби не можуть вздріти сонця волі».
Над цим аспектом варто застановитися детальніше. Щоби зрозуміти на що спромоглися творці ОУН, ідеалісти, які «пішли з мотикою на сонце», слід насамперед усвідомити тогочасні політичні обставини.
Після поразки Визвольних Змагань українці опинилися в складі різних держав з деспотичною формою правління, фізично знекровлені, морально розчаровані, психологічно зневірені. Звідки було черпати віру і силу, де і в кого шукати підтримки? За таких обставин цілком безперспективними були б спроби провести кількох послів до Сейму чи писати петиції і протести Сталіну. Треба було ставити далекосяжну мету й готувати команду «марафонців», готових протягом довгих років і через великі жертви наближатися до неї.
Замість безперспективних спроб об’єднання розсварених і дезорієнтованих, часто збанкрутілих політичних середовищ, ОУН взялася за формування та кристалізацію нової загальнонаціональної надпартійної сили.
Замість оббивання порогів у приймальнях сильних світу цього, ОУН розпочала системну працю серед народу, роблячи головну ставку на молоде покоління. Засадничим був принцип добору, вишколу, гартування, світоглядного і характерного формування членства, а не звичайний набір для кількості! Структури Організації поставали в селах і містах Західної України, в країнах Європи й Америки, на Далекому Сході, а також у підрадянській Україні. Для реалізації великої мети ОУН створила дисципліновану бойову силу нової якості. І це дало добрі плоди.
На місці ідейного хаосу, зміновіхівства, демагогічних ілюзій постала виразна і чітка ідеологічна доктрина, вироблений світогляд українського націоналізму, вимуруваний на міцних підвалинах україноцентризму, волюнтаризму, героїзму.
На противагу партійщині, отаманщині та регіональщині постала єдина ідеологічна ієрархічна Організація ідеї і чину. Принципи побудови й функціонування Організації, закладені 90 років тому, актуальні й сьогодні – організація формує і гуртує, притягує, як магніт, людей віри і дії, організація діє в народі, з народом і для народу, організація не підлаштовується під тимчасову кон’юнктуру і не шукає ласки у чужинців, біле називає білим, а чорне – таки чорним.
Організація Українських Націоналістів – це Ідея і Чин. Ідея свободи, сили, влади і розвитку Нації, але також це люди, кадри, які цю ідею сповідують і втілюють. Це Провідники Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Степан Ленкавський. Це останній Крайовий провідник підрадянської України Зеновій Красівський. Це 96-літній Мирослав Симчич та 99-літній Степан Семенюк, які пройшли підпілля, брали участь у збройній боротьбі, десятиліттями каралися по тюрмах і засланнях.
Це в’язень нацистських концтаборів Омелян Коваль «Дир», якого ми нещодавно провели на вічний спочинок. Це десятки тисяч борців і творців в лавах УПА, митців, трудівників на національній ниві, жертовних будівничих українського життя в еміграції і на рідних землях. Тепер це учасники Революції Гідності та захисники України на фронтах російсько-української війни.
Зрештою, ОУН – це боротьба, боротьба і праця, яка не припиняється до сьогодні, боротьба і праця за поширення «сили, слави, багатства і простору Української Держави». Сьогодні нам треба захистити нашу державу, зміцнити її, зробити справді українською, соборною, вільною і процвітаючою. Ця боротьба і праця ведеться різними засобами в різних формах скрізь, де б’ється гаряче українське серце.
Стефан Романів, Голова ОУН (б)
