Замість того, щоб боротися з корупцією, в Україні пишуть концепції боротьби з корупцією

Однією з головних вимог, з якою виступили українці під час Революції Гідності, було побороти корупцію на усіх щаблях влади. Чи виконали цей пункт принаймні у Києві і з якими ще труднощами борються у столиці? Про це і не тільки розмовляли з головою фракції Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у Київській міській раді Юрієм СИРОТЮКОМ.

• У списку проектів рішень, у розробці яких Ви брали участь, є ті, що стосуються надання земельним ділянкам міста Києва статусу скверів. Наявність цих проектів пояснюється тим, що у столиці немає достатньої кількості скверів, парків?

• Київ колись був містом-садом, а нині це місто бетонних джунглів. Місто стало кам’яною хрущобою. З іншого боку, надзвичайно зросло технологічне навантаження: кількість автомобілів, загазованість повітря. Київ тоне у смозі. Усе це відбивається на самопочутті містян. Сьогодні в Києві відбувається хаотична злочинна і бездумна забудова міста, знищення історичного спадку міста та життєвого простору для людей.

Будівельний бізнес – надвисокоприбутковий, тому його очільники готові до будь-яких злочинів щодо міста і містян. Ціна квадратного метру житла в Києві найдорожча. Будівельники, придбавши невеличку ділянку, намагаються втулити туди вавилонську вежу, щоб якомога більше заробити грошей. На жаль, очільники міста досить часто стоять на захисті будівельної мафії, а не інтересів містян, вимог Генерального плану чи хоча б звичайнісінького здорового глузду. Кількість метрів квадратних житла на киянина вже більше норми, нині катастрофічно не вистачає соціальної інфраструктури, доріг, шкіл, лікарень, мостів, розв’язок. Стратегічно ми бачимо розв’язку цієї проблеми наступним чином. Повна заборона комерційного будівництва до ухвалення містом на загальноміському референдумі нового Генерального плану. І тільки після того можна говорити про відновлення комерційного будівництва. Мова не йде про соціальні об’єкти.

Тож оскільки міська влада у своїй більшості є корупційною і на боці будівельної мафії, то наші сквери – це також і запобіжник, щоб у тому місці не з’явилася нова будова. З іншого боку, це позитивно в перспективі, бо це озеленення, екологія, покращення життя людей. Не лише у Києві, але й в усій Україні, до речі, не вистачає зелених насаджень нормативно існуючих, наприклад, у Європі. Я, наприклад, наполягаю на створені скверу на вулиці Євгена Харченка – це в Бортничах. Євген Харченко загинув в московсько-українській війні і жив на тій вулиці. Там побудована церква Київського патріархату, біля якої зробили торговище. Я вважаю, що це неприйнятно, і хочу зробити там сквер.

• А вдалося реалізувати ці проекти рішень?

• На Сирці поблизу Лук’янівки нам вдалося зробити сквер розміром понад гектар. Це найбільший парк, який взагалі був найближчим часом створений в центральній зоні. В сучасному світі націоналізм без екології неможливий. Бо націоналізм – це не тільки любов до свого, це не тільки національна і соціальна справедливість, нині націоналізм – це ресурси, які ми залишимо нашим нащадкам, чисте повітря, чиста вода, довкілля. Тому ми і доповнили ідеологію класичного націоналізму такими новими темами, як: боротьба за ресурси, боротьба за здорове довкілля, за екологію.

• Ви згадали про забудови у Києві. Тож я хотіла торкнутися проблеми, яка стосується національних пам’яток місцевого значення. Ви є автором проекту рішення про створення тимчасової комісії…

• …і головою цієї тимчасової комісії. Така тимчасова комісія вже завершила свій піврічний термін дії. Плануємо тепер продовжити її роботу. В чому є проблематика? Цього року Україна відзначає сторіччя української революції. Київ – це місто, через яке пронеслися дві світові війни, українська революція 1917 року, большевицька анексія. І відповідно у Києві залишилося дуже мало об’єктів культурної та історичної спадщини. Совєцька влада свідомо знищувала приміром наші знамениті ще з княжих і козацьких часів храми. Ми пам’ятаємо, як був знищений Михайлівський золотоверхий. До сторіччя революції в Києві точково залишилися будинки, які пережили це лихоліття. Але те, що не знищили війни і совєцька окупація, безсоромно нищиться на очах всіх нині. Київ перетворено на зону бойових дій, а об’єкти культурної та історичної спадщини – на об’єкти варварських терористичних атак. Старі будинки у центрі систематично і зумисне руйнуються. Закон забороняє старий будинок перебудовувати в новий. Тому його треба довести до такого стану, щоб він сам впав, або свідомо його знищити. Це єдиний спосіб, щоб збудувати щось на його місці. Ми пам’ятаємо ситуацію кінця 2015 року, коли обвалився будинок на вулиці Богдана Хмельницького, біля міської ради з тильної сторони. І загинули люди. Це було для мене приводом, щоб створити таку комісію, щоб зупинити цей безлад з об’єктами культурної спадщини, зберегти їх і покарати винних. Ми провели облік таких пам’яток. В Києві їх є понад дві тисячі. Більшість з них знаходяться в жахливому стані.

На жаль, наша комісія не стала рятівною паличкою, а радше похоронним бюро, тому що вже декілька будинків під час її роботи загинуло. Тому, що коли ми кажемо, що треба рятувати будинок, то чиновники, поліція, прокуратура дружньо відповідають, що «в нас нема повноважень, це не наші функції». А от коли треба побудувати новий будинок, без будь-яких дозвільних документів, то вони дуже швидко на це закривають очі. На жаль, потуги нашої комісії поки що схожі на сізіфів труд, змагання Дон Кіхота з повітряними млинами. Ми напрацювали сторінок п’ятдесят пропозицій, які треба втілити, закони ухвалити, зміни до постанов Кабміну, рішення Київради. Але я розумію, що насправді немає політичної волі на жодному рівні, щоб це робити. В Києві об’єкти культурної спадщини нищаться, а незаконні об’єкти виникають. Поділ – один з небагатьох мікрорайонів Києва, в якому збереглася цілісність. І от на вулиці Верхній Вал виростає багатоповерховий монстр при максимальній забудові три та п’ять поверхів. Абсолютно незаконно виростає. Тільки там, де треба захистити забудовника, у влади є механізми, а там, де треба врятувати щось наше, в неї таких механізмів немає. От коли люди протестують, тоді тільки щось і вдається.

Наразі ми боремося проти незаконних детальних планів території, бо саме вони стали інструментами знищення життєвого простору киян, історичного спадку та узаконення всіх незаконних забудов. Наприклад, були на Нивках землі сільськогосподарського призначення, їх перетворюють в місця масових забудов. При чому Київрада незаконно ці рішення штампує одне за одним. Я звернувся до суду. Суддею виявився той, хто виніс рішення про заборону Майдану в 2014 році. Так цей суддя сказав, що біля заводу Антонова можна будувати багатоповерхівки. Інше діло, що коли вантажний літак буде сідати, то це все будуть чути люди, і жити там зможуть виключно глухонімі громадяни, або він навіть сісти не зможе, бо будинки заважатимуть. Це рішення вже проголосоване. І ми програли фазу в Київраді і фазу в суді. Інколи руки опускаються, і ти розумієш, що влада мафії не тільки безсмертна, а й всесильна. Проте мусимо боротися далі.

• А те, що наприкінці минулого року Київрадою було прийнято Рамкову програму запобігання корупції у столиці, щось значить?

• Нічого не значить. Україна – дивна країна, в якій замість того, щоб боротися з корупцією, створюються програми, інституції, проводять конференції. Ми, замість того, щоб вводити санкції проти Росії, ухвалили закон про санкції, замість того, щоб ввести воєнний стан, ми ухвалили закон про воєнний стан, замість того, щоб боротися з корупцією в Києві, ми ухвалюємо рамкову конвенцію. Навіщо рамкова конвенція? Всі знають, що начальник земельного управління корупціонер. І він має бути відсторонений від посади на момент слідства і посаджений в тюрму, бо, дивлячись на його статки, машини, ти розумієш, що чесно це не заробиш. Та ж сама ситуація з «Київським метрополітеном». Юрій Іванющенко з російським банком продав Києву вагони для метро. Ми вже тричі за них заплатили і ще сто років будемо платити. Очевидна корупція. Після того я пишу звернення до НАБУ, яке мені навіть не відповідає. І тепер «Київський метрополітен» в Москві купує ескалатори для метро, удвічі переплачуючи. У Москві, країні окупанта! Я звертаюсь до НАБУ, але це голос волаючого в пустелі.

Не треба рамкової стратегії. Всі кияни розуміють, що в Києві крадуть на власності, на землі і на бюджеті. Ми наплодили вже багато структур і кого ми зловили на корупції? Замість того, щоб робити щось, створюють якусь паралельну реальність. Замість того, щоб справді боротися з корупцією, пишуть концепцію боротьби з корупцією, створюють орган, платять їм гроші.

• Ми зараз говорили про проблемні моменти. А серед ваших проектів є такі, реалізація яких стала успішною?

• Я подав найбільше проектів рішень від Київради. Загалом фракція «Свободи» запропонувала понад сотню життєво необхідних проектів рішень. Я керую опозиційною фракцією. Опозиції дуже рідко вдається провести своє рішення. Зрештою, так у всьому світі. Але попри те, що керую опозиційною фракцією, – це водночас одна з найефективніших фракцій у Київраді.

Ми тотально українізували Київраду. Ніхто на засіданнях не говорить мовою окупанта. Ми фізично цього не даємо. Моє перше рішення – ми розірвали двосторонні угоди міста Києва з російськими містами. Нашою заслугою особистою є те, що в Києві з’явився проспект Бандери. Київ – єдине місто в Україні, яке на офіційному рівні відзначає Акт 30 червня 1941 року (відновлення незалежності держави Степана Бандери і Ярослава Стецька).

Ми розробили програму про визнання воїнів-добровольців і побудували один із перших пам’ятників воїну-добровольцю. Ми відродили в Києві практику літніх кінотеатрів і пропагандивних вечорів. Ми фізично зупинили дуже багато забудов. В Київській міській раді, на відміну від Верховної Ради, поважають регламент, бо «Свобода» не дає його порушувати. В Київській міській раді, на відміну від Верховної Ради, приходять на засідання, бо «Свобода» жорстко тримає тут всіх в уздах. Я вважаю, що нам є чим звітувати. А в планах – це українізація реклами, мови у сфері обслуговування, торгівлі, громадського транспорту, вивісках.

Є проектні рішення, які вже доходять до кінцевої стадії, про те, що в Києві не має бути ані російських банків, ані російських підприємств, ані фірм, пов’язаних з ними. Здається, я вніс більше 25 проектів рішень, а вже 6 чи 7 з них стали рішеннями. Десятки скверів з’явилося за нашого наполягання. В Києві не торгують вночі алкоголем. Це приклад, який показує, що ти можеш бути у меншості, але ти один можеш бути в полі воїном. Ми тут показали, що можна діяти за Донцовським принципом: «Мудрого не обдуриш, мужнього не залякаєш, а шляхетного не підкупиш».

Розмовляла Ольга Семиляк, УІС