На фронті практично щодня гинуть українські захисники. Вздовж державного кордону України та на тимчасово окупованих територіях утримується 28 батальйонних тактичних груп агресора. А в мережі з’являються свідчення про перевантаження в Ростові снарядів установки «Град». Одночасно з тим 46 членів ООН заявили у спільній резолюції, що Росія – агресор. Президент США назвав Путіна вбивцею. Президент Литви назвав Путіна вбивцею. Вбивцею кого? Американців? Чи громадян 46 країн-членів ООН? Чи може литовців? Ні, Путін – вбивця українців! Але при цьому, на відміну від іноземних колег, президент України Зеленський так і не спромігся назвати Путіна тим, ким він є насправді та продовжує використовувати розпливчасті формулювання. Щоби що? Щоб випадково не образити вбивцю? У своїй заяві про загиблих чотирьох наших військових він, як завжди, не згадав, хто їх вбив. Натомість доручив щось нікчемній ТКГ, а Верховна Рада прийняла нікчемну постанову, яка нікого ні до чого не зобов’язує.
А я нагадаю, що 10 вересня минулого року офіційний сайт президента України повідомляв, що саме в районі населеного пункту Шуми під час засідання ТКГ по Донбасу сторони домовились про «спільне інспектування».
А я нагадаю, що саме згідно з домовленостями Зеленського українська артилерія в районі Шум відведена далеко за відстань дальності ураження. І для того, щоб відкрити вогонь, їй необхідно передислокуватися на 6-12 км.
І я нагадаю, що в минулу п’ятницю, коли загинуло 4 наших герої, українські артилерійські підрозділи прикриття ВСУ не отримали наказ для висування та придушення вогневих точок російських найманців.
Виникає величезне питання, чому не збирається РНБО, чому немає відповідних розпоряджень, хоч і нікчемного, але головнокомандувача? Чому не відповідають ті, хто наказував відвести артилерію та ті, хто не наказав прикрити наші війська, коли їх обстрілювали?
«Путін нападе?», «Росія піде в атаку?» – питання, які ми чуємо з усіх засобів масової інформації. Росія викидає у власне інформаційне середовище відео, як перекидають війська на кордон з Україною. Жиріновський знову заявляє про необхідність окупації України. Все це робиться публічно, відкрито та з великою кількістю шуму від брязкання зброєю. Але тим, хто сильно хвилюється, я повідомлю дуже сумну «новину». Росія вже напала і війна точиться вже 7 років! І частина української землі окупована російськими зайдами. Майже щодня гинуть наші військові, а справжнього перемир’я ще жодного разу не було. І те, що українська влада повторює наративи ворога, ми вже спостерігаємо два роки. Бо правильно говорити про посилення російської військової присутності, а не про майбутній напад Путіна – це акт, який вже давно відбувся.
Чи прагне Росія окупувати Причорномор’я, всю Україну, Київ чи Львів? Так, прагне. Крім того, вона прагне окупувати Польщу, Прибалтійські країни, Фінляндію та навіть Аляску. Російська політична еліта цього не приховує, а російський народ в більшості плескає в долоні, слухаючи імперську пропаганду! Але військова потужність Росії для цього недостатня. Низький рівень технологічності російської армії не тільки викличе масштабні жертви при взятті великих населених пунктів, а й потребуватиме значно більших сил за будь-якої операції, ніж це було, наприклад, потрібно США в Іраку. Для окупації Ічкерії, меншої за розміром ніж одна Херсонська область, знадобилася армія в 100 тисяч осіб проти близько 30 тисяч чеченців, які не мали жодного сучасного озброєння.
Тому Росія, у зв’язку з власним травматичним минулим та отриманими травмами при народженні, нападає тільки на країни, які в мілітарному плані значно слабші за неї та не можуть захиститися від удару. Так було з Україною до 2013 року, коли армія наша систематично знищувалася, військові були деморалізовані, в танках не було акумуляторів, агенти ФСБ сиділи у владних кабінетах, а московські попи «промивали» голови бабусям. Це дало змогу окупантам захопити Крим, частину Донецької та Луганської областей.
І якщо обороноздатність України знову впаде до дореволюційного рівня, то Путін дасть наказ «звільнити» Запорізьку, Херсонську, Харківську та Одеські області…
Якщо ж українці взагалі втратять пильність, то війська козачків на бронетехніці з минулого століття дійдуть і до Києва, і до Львова.
Така наша дійсність! І це повинна усвідомити українська влада!
Бо якщо Україна стає більш слабкою в дипломатії, в економіці чи в обороні, то ворог обов’язково цим скористається. А так, як Росія не здатна стати сильнішою, то вона чекає та робить все можливе, щоб зробити Україну більш слабкою.
Тому перше, про що необхідно згадати – це про силу власної зброї. Тому Зеленський, якщо вже він став головнокомандувачем за чудернацькою примхою долі, повинен звернутися до українців і визнати власну помилку – його стратегія «заглядання в очі», «розійтись десь посередині», «достатньо просто перестати стріляти» була невдалою та капітулянтською. Після цього зібрати РНБО і почати нарешті захищати державу, а не займатися обмальованими табличкою та дверима на будівлі Офісу президента чи другорядними речами на кшталт кількох бандитів-контрабандистів. Необхідно повернути на фронт контрснайперські групи, повернути артилерію на позиції, повернути українські ДРГ та військову розвідку, відновити аеророзвідку.
І головне – терміново ухвалити зміни до держбюджету та повернути адекватне фінансування ЗСУ, оборонних програм та відновити гідне забезпечення військовослужбовців, яке не переглядалося вже цілих два роки.
Для того, щоб боротися не тільки з зовнішнім агресором, але й з російськими агентами всередині нашої держави варто прийняти закон про колабораціонізм та закон про інформаційну безпеку. Найперше – звільнити з посад Єрмака, Татарова, Смірнова та Венедіктову.
До того ж необхідно відновити нормальні стосунки з нашими міжнародними партнерами, а для цього треба почати процес деолігархізації, перестати намагатися зробити ручними антикорупційні органи та продовжити судову реформу.
Тому дуже б хотілося, щоб Зеленський і його призначенці визнали свої помилки та почали нарешті захищати державу. Інакше ми ризикуємо опинитись у 2013 році та знову втратити і життя українців, і нашу землю, борючись одночасно і з Росією, і з антиукраїнськими зайдами при владі.
Ігор Артюшенко
