Високоповажний Пане Президенте!
15 липня 2014 року виповнюється 70 років з часу постання Української Головної Визвольної Ради (УГВР) – підпільного парламенту та підпільного уряду воюючої України.
Головою парламенту – Президентом УГВР,був обраний Кирило Осьмак, киянин, учасник національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр., науковець, триразовий політичний в’язень, головою уряду – Роман Шухевич, Головний командир Української Повстанської Армії (УПА).
Наша мета – Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях. Будемо боротися за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі.
На вівтар цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя..
Роман Шухевич загинув 5 березня 1950 року в с. Білогорщі, поблизу Львова, Кирило Осьмак – 16 травня 1960 року у Володимирській тюрмі (Росія).
Коли Червона Армія, поборюючи німецьких окупантів, відходила на Захід, на українські землі негайно приходило НКВД для війни з українським народом. Нищення українського життя: мови, культури, звичаїв, спалювання сіл, вивезення на Сибір цілими селами, катування людей, незалежно від статі і віку, облави – «чекистско-войсковые операции», ось обличчя цієї війни для якої не бракувало ні війська, ні зброї, ні залізничних ешелонів, хоча ще йшла німецько-радянська війна з гаслом «Все для фронту, все для перемоги».
Боронила Український народ від жорстокого поневолення Українська Повстанська Армія (УПА). В жовтні 2012 року ми урочисто відзначили 70-річчя її створення. УПА – явище феноменальне в історії національно-визвольних війн усіх народів. В Європі є небагато націй, які насмілилися в часи Другої світової війни кинути виклик і гітлерівсько-німецькій і сталінсько-російській імперіям, вести з ними тривалу виснажливу війну. Українська Повстанська Армія, армія Українського народу серед цих небагатьох.
Щоб керувати боротьбою і репрезентувати перед зовнішнім світом волю українського народу до державності, з ініціативи керівництва УПА 15 липня 1944 р. на Великому Зборі УГВР була створена Українська Головна Визвольна Рада, яка стала легітимною владою для УПА. Її міжнародна легітимність базувалася на організований боротьбі українського народу на своїй території за самовизначення, самоуправління і державну незалежність.
УПА, як воююче військове формування, своїми політичними, міліарними і правовими атрибутами було також легітимним, оскільки цілком відповідало критеріям ІV Гаазької конвенції 1907 року, нормам і вимогам сучасного міжнародного права, зокрема Женевській конвенції від 12 серпня 1949 року.
Женевські конвенції, вироблені на Дипломатичній конференції, яка проходила в квітні – серпні 1949 року за участю 74 країн, в тому числі і УРСР, поширили визначення збройної сили воюючої сторони, якою, згідно з Гаазькою конвенцією 1907 р., могла бути лише держава, і на учасників війни за національне визволення.
У 1974 – 1977 рр. в Женеві відбулися 4 сесії Дипломатичної конференції, в яких активну участь брала й делегація Української РСР. Конференція виробила Додаткові протоколи І і ІІ від 8 червня 1977 року, які містять нові норми міжнародного права, зумовлені появою раніше невідомих видів зброї, досвідом національно-визвольної боротьби та іншими факторами післявоєнного часу.
Протокол І визначив війну за національне визволення як збройну боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації і расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті Організації Об’єднаних Націй та в Декларації про принципи Міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН.
Стаття 43. Розділу ІІ. Статус комбатантів і військовополонених
П.1.: Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих Збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі Збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм Міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів.
В п. 2 сказано: “Особи, які входять до складу Збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях”.
Протокол ІІ стосується таких же збройних конфліктів не міжнародного, а внутрішнього характеру, які включають організовані збройні групи, що перебувають під відповідальним командуванням, мають контроль на певній території і мають змогу здійснювати воєнні дії.
Женевські конвенції набрали чинності 5 липня 1950 року. На 1 серпня 1958 року Конвенції підписали й ратифікували 84 країни, в тому числі Союз РСР, Українська РСР, Білоруська РСР.
Протокол І і Протокол ІІ Українська РСР підписала 12 грудня 1977 року, і ратифікувала їх Указом Президії Верховної Ради УРСР 18 серпня 1989 року.
Женевські конвенції узаконюють народну війну, допускають підпорядкування Збройних сил уряду (або владі), які не визнані державою, що воює з повстанцями. Таким невизнаним СРСР та його союзниками українським підпільним урядом була Українська Головна Визвольна Рада, її Президент Кирило Осьмак і Голова Генерального секретаріату генерал-хорунжий Роман Шухевич, а після його загибелі генерал-хорунжий Василь Кук. Їм підпорядковувалася УПА.
Женевські конвенції набрали чинності 5 липня 1950 року. На 1 серпня 1958 року Конвенції підписали й ратифікували 84 країни, в тому числі Союз РСР, Українська РСР, Білоруська РСР.
Протокол І і Протокол ІІ Українська РСР підписала 12 грудня 1977 року і вони були ратифіковані Указом Президії Верховної Ради УРСР 18 серпня 1989 року.
Оскільки вищеназвані та інші нормативно-правові акти стали частиною національного законодавства України, то тим самим наша держава взяла на себе зобов’язання по дотриманню положень, що випливають із міжнародного гуманітарного права.
Україна як правонаступниця Української РСР має виконувати міжнародні зобов’язання, взяті на себе Українською РСР.
Указом Президента України №75/2010 від 28 січня 2010 року «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» Україна визнала учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України. Серед формувань, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності в Указі названі: Організація Українських Націоналістів (ОУН), Українська Повстанська Армія (УПА), Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).
Починаючи з 1992 року Самбірська районна рада, Самбірська районна державна адміністрація, Львівська обласна рада, Львівська обласна державна адміністрація, Всеукраїнське Братство вояків ОУН-УПА щороку святкують роковини створення УГВР в с. Сприня Самбірського району Львівської області, де 11 – 15 липня 1944 року відбувся Великий Збір УГВР. У 2003 році там був споруджений пам’ятник творцям УГВР (скульптор Іван Самотос).
Високоповажний Пане Президенте!
Всеукраїнське Братство ОУН-УПА звертається до Вас з ініціативою:
70-у річницю створення Української Головної Визвольної Ради, як очільника збройної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті Організації Об’єднаних Націй та в Декларації про принципи Міжнародного права, відзначити на високому державному рівні.
Аналогічне “Звернення” направлено на адресу Голови Верховної Ради України і Прем’єр-Міністра України.
Голова Братства ОУН-УПА Богдан Борович
Донька Президента УГВР Наталія Осьмак
Київ, 9 травня 2014 року.
