1. Внутрішні справи України апріорі не можуть бути предметом обговорення. Не лише будь-яких домовленостей (це само собою), а й будь-яких обговорень. Яка у нас мова і яка церква, яких героїв нам шанувати і як проводити деколонізацію. Коли і як нам проводити вибори і кого на них обирати. Яка у нас чисельність і структура збройних сил. Яку зброю ми виробляємо чи купуємо і як саме ми будемо знищувати ворога в разі нової агресії.
Як варіант, ігноруючи наполегливі намагання обговорити наші внутрішні справи, українські переговірники можуть почати натомість обговорення справ РФ – потребу її демократизації, заборони рашизму й ідеології «русского міра», усунення від влади і покарання військових злочинців на чолі з Путіним, вільного самовизначення народів РФ, ліквідації російської ядерної зброї і всіх наступальних озброєнь як головної загрози миру на планеті.
2. Те саме стосується питань, врегульованих нашою Конституцією. І це не лише незалежність, суверенітет і територіальна цілісність, а й, наприклад, курс на членство в ЄС і НАТО. Не кажучи вже про те, що ЄС і НАТО є міжнародними організаціями, найвищі органи яких ухвалили рішення, що Україна буде їхнім членом. Не Росії чи будь-якій іншій державі змінювати рішення НАТО чи українську Конституцію. Питання не в тому, наскільки НАТО ефективне і наскільки довго нам рухатися до членства, а в незмінності нашого геополітичного вибору.
3. Росія була, є і має залишатися для нас державою-агресором, а Путін і його спільники – міжнародними злочинцям. Якщо є потреба, можна вести переговори й зі злочинцями, щоб визволити заручників чи запобігти новим злочинам. Але від самого факту переговорів злочинці не перестають бути злочинцями. Відтак про жодну «нормалізацію», жодне прощення, жодне зняття санкцій, відмову від компенсацій чи конфіскації російських активів, як і про відмову від будь-яких передбачених міжнародним правом засобів відновлення територіальної цілісності України з нашого боку не може бути й мови.
Спроби українських переговірників відступати від цих трьох базових принципів неможливо буде розцінювати інакше як крок до зради й капітуляції.
