Остап Рудник (18.05.1988 — 22.07.2024)
Львівʼянин.
Навчався у середній загальноосвітній школі №54 м. Львова, згодом — у Львівському державному університеті внутрішніх справ.
Працював у сфері виробництва металопластикових конструкцій на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Остап із раннього віку захоплювався футболом. Вирізнявся комунікабельністю, добротою та щирістю, завжди був готовий прийти на допомогу.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений відзнакою командира 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України — медаллю «Слава і Честь».
У Остапа Рудника залишились мама, тітка, племінник та родина.
Ігор Коваль (17.12.1987 — 21.05.2026)
Львів’янин.
Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради. Згодом навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту».
Працював пекарем на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Ігор був добрим, відповідальним, мужнім і сміливим, завжди залишався доброзичливим та комунікабельним. Любив музику, спів, риболовлю та готування, мав особливу любов до тварин. Захоплювався водним поло, брав участь у спортивних змаганнях і здобував призові місця.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого штурмового полку Сухопутних військ Збройних Сил України.
В Ігоря Коваля залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та родина.
Павло Кирилич (12.07.1971 — 02.06.2026)
Уродженець села Тисовиця Львівської області.
Навчався у філії Опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Михайла Вербицького села Стрілки Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області — «Тисовицька гімназія». Згодом здобув фахову освіту у професійно-технічному училищі.
Проходив строкову військову службу.
Працював пекарем на приватному підприємстві, а також водієм навантажувача у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія САТ».
Зі слів рідних, Павло був товариським, комунікабельним, відповідальним, добрим і щирим. Вирізнявся позитивним світоглядом, життєрадісністю, турботливістю та гарним почуттям гумору. Захоплювався спортом, зокрема футболом, любив збирання грибів та відпочинок на природі.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У Павла Кирилича залишилися дружина, донька, син, брати і сестри з сім’ями, родина, сусіди, друзі та побратими.
Прощання з Павлом Кириличем розпочнеться о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ (вул. Городоцька, 319).
Чин похорону воїнів відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Павла Кирилича та Остапа Рудника поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Ігоря Коваля — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.
