Вже сьомий рік влітку відзначаємо цілу чергу дат визволення українських територій та населених пунктів від російських загарбників. У 2014 році українські прапори були підняті над Маріуполем, Краматорськом, Слов’янськом та іншими містами.
І на минулому тижні ми відзначали звільнення від окупантів Красногорівки. Але в цей день, близько 8 години ранку, російські найманці здійснили обстріл з протитанкових гармат МТ-12 населеного пункту, внаслідок чого був тяжко поранений місцевий житель та пошкоджено цивільні будинки.
По суті це публічна демонстрація відношення окупантів до одностороннього «перемир’я» Зеленського. І це вже далеко не перше таке порушення з боку російського агресора за останні місяці. Так, 8 травня окупанти обстріляли житловий квартал Мар’їнки. Наприкінці травня вони обстріляли помешкання цивільних у Пісках, а наприкінці липня – знову в Мар’їнці, де зазнав поранення місцевий мешканець.
Війна триває! Вона нікуди не зникала і щодня від неї страждають українці, що мешкають на окупованих, анексованих та прилеглих до них територіях.
Пройшло два роки від того, як Зеленський безпідставно звинувачував під час виборів попередню владу в небажанні припинити війну. Вже через два роки він заявив, що знищення української державності – мета не Путіна, а є наслідком столітньої імперської політики самої Росії. І що питання повернення Донбасу залежить від Путіна. Можливо Зеленський дорослішає, можливо розумнішає, але чи є в України час на те, щоб чекати дозрівання «найвеличнішого»? Адже замість того, щоб зміцнювати нашу обороноздатність, дієво працювати на міжнародному фронті та реформувати країну, зелена влада зайнята корупційним набиванням своїх кишень, різноманітними «відведеннями», «перемир’ями» та черговими «домовленостями», ефективність від яких нульова.
Можливо Зеленський вже навіть дозрів до того, щоб нарешті набратися сміливості і прямо сказати від агресії якої країни ми захищаємось, хто обстрілює українські населені пункти і вбиває українських захисників, та ким є той Путін?
Країни світу вкладають величезні кошти в розробку нових проектів військової техніки, але Україна, не дивлячись на те, що на нашій території точиться війна, по суті відмовляється від фінансування оборонної промисловості.
Дозволю собі перелічити сухі факти:
1. Запорізьке держпідприємство «Радіоприлад», яке спеціалізується на виробництві радіоапаратури для Збройних сил, повідомило, що не має прямих контрактів з Міноборони в межах державного оборонного замовлення.
2. Львівський завод «Лорта» протягом минулого року не отримав від Міноборони фінансування за замовлену продукцію. На її виробництво завод витратив 25 мільйонів гривень власних коштів.
3. Низка підприємств Державного космічного агентства повідомили уряду, що програма виробництва військових транспортних засобів була профінансована лише на 25%.
4. Відсутнє оборонне замовлення на виробництво нових танків «Краб» і «Булат».
5. Павлоградський хімічний завод, який виробляє спорядження ракетних двигунів, за минулий рік отримав 156,8 мільйона гривень чистих збитків. Міноборони затягнуло з рішенням замовити виробництво ракетних комплексів «Вільха», «Вільха-М», «Грім» та інших. На хімзаводі зазначили, що не можуть отримати фінансування від міністерства, тому виробничі потужності підприємства простоюють, а фаховий персонал звільнений.
Чи можна в подібній ситуації стверджувати, що переозброєння армії є для України пріоритетом? Чи прагне сучасне керівництво України перемогти у війни та звільнити території? Однозначно, ні! І кожному, хто буде повторювати інфантильні цитати Зеленського про подив від того, що «чому Україна досі не в НАТО» треба демонструвати ці цифри.
Особливо кричущою є ситуація з системним переслідуванням патріотів України, особливо тих, хто боронив нашу землю у 2014-2015 роках. Генерал Шевчук, генерал Марченко та генерал Павловський – військові, які зазнають переслідування від влади Зеленського. Бо жодна з цих справ не має під собою доказової бази, а має виключно замовний політичний характер з метою дискредитації ЗСУ та підриву обороноздатності країни на догоду російському агресору.
В той час, як відвертий ворог України Медведчук відпочиває у своєму палаці, бойового генерала Павловського відправляють в СІЗО!
В справі Павловського взагалі немає ні мотиву, ні складу злочину! Катери спроектовані за гроші підприємства, виготовлені та перебувають на випробуваннях у ВМС України. Тільки вдумайтесь, ПАТ «Кузня на Рибальському» власним коштом здійснює розробку і вже спустила на воду сім катерів, які вже знаходяться в строю. Зеленський фотографується на їх фоні, розповідає нові фантазми про великий флот, а потім суд в ручному управлінні з його Офісу арештовує голову правління підприємства. Як результат, зупиняться будівництво та спуск нових катерів. Що це, як не диверсія?
Сьогодні частина української землі окупована російськими зайдами. Майже щодня гинуть наші військові, а справжнього перемир’я ще жодного разу не було. Чи прагне Росія окупувати Причорномор’я, всю Україну, Київ чи Львів? Так, прагне. Крім того, вона прагне окупувати Польщу, Прибалтійські країни, Фінляндію та навіть Аляску. Російська політична еліта цього не приховує! Але військова потужність Росії для цього недостатня. Низький рівень технологічності російської армії не тільки викличе масштабні жертви при спробах захоплення великих населених пунктів, а й потребуватиме значно більших сил за будь-якої операції, ніж це було, наприклад, потрібно США в Іраку.
Для окупації Ічкерії, меншої за розміром ніж одна Херсонська область, знадобилася армія в 100 тисяч осіб проти близько 30 тисяч чеченців, які не мали ніякого сучасного озброєння. Тому Росія, у зв’язку з власним травматичним минулим та отриманими травмами при народженні, чинить як гопник. Вона нападає тільки на країни, які в мілітарному плані значно слабші за неї та не можуть захиститися від удару. Так було з Україною до 2013 року, коли армії фактично не було, військові були деморалізовані, в танках не було акумуляторів, агенти ФСБ сиділи у владі, а московські попи «промивали» голови бабусям. Це дало змогу окупантам захопити Крим, частину Донецької та Луганської областей. І якщо обороноздатність України знову впаде до дореволюційного рівня, то Путін дасть наказ «звільнити» Запорізьку, Херсонську, Харківську та Одеські області. Якщо ж українці взагалі втратять пильність, то війська козачків на бронетехніці з минулого століття дійдуть і до Києва, і до Львова. Така наша дійсність! І це повинна усвідомити сучасна українська влада! Бо якщо Україна стає більш слабкою в дипломатії, в економіці чи в обороні, то ворог обов’язково цим скористається.
Тому перше, про що необхідно згадати – це про силу власної зброї. Тому Зеленський, якщо вже він став головнокомандувачем за чудернацькою примхою долі, повинен звернутися до українців і визнати власну помилку – його стратегія «заглядання в очі», «розійтись десь посередині», «достатньо просто перестати стріляти» була невдалою та не завершилася успіхом.
Після відвертого зізнання необхідно повернути на фронт контрснайперські групи, повернути артилерію на позиції, повернути українські ДРГ та військову розвідку, відновити аеророзвідку.
І головне – ухвалити зміни до держбюджету та повернути адекватне фінансування ЗСУ та оборонних програм. А для того, щоб боротися не тільки з зовнішнім агресором, але й з російськими агентами всередині нашої держави необхідно прийняти закон про колабораціонізм та закон про інформаційну безпеку. До того ж необхідно відновити нормальні партнерські стосунки з нашими міжнародними партнерами, а для цього треба всього лише знову почати процес справжньої деолігархізації та боротьби з корупцією. Тому дуже б хотілося, щоб сучасна українська влада визнала свої помилки та почала нарешті захищати державу. Інакше ми ризикуємо опинитись у 2013 році та знову втратити і життя українців, і нашу землю.
Ігор Артюшенко
