Буча, Ворзель, Ірпінь… Для мене, як й для багатьох киян, це спогади дитинства, ліс, озеро, гриби у лісі, суниця, літній дощ, веселка, парне молоко, молоді батьки… Скільки щасливих асоціацій!
Тепер і у мене, й у всього світу ці назви будуть асоціюватися зі смертю. Вбивства, тортури, знущання, братські могили, трупи на вулицях. Ось що таке теперь Буча, Ворзель, Ірпінь. Раніше ці назви знали тільки ми. Тепер їх знатимуть всі. Й памʼятатимуть навіть тоді, коли навіть слово “Путін” забудеться за непотрібістю. Та й навіть тоді, коли забудеться слово “Росія”. Чому б ні?
Хто памʼятає сьогодні назви країн, які у давнину винищували євреїв? Біблія зберігає людству тільки памʼять про саме винищення й про тих, хто його зупинив.
Сказати, що я здивований цими новинами, не можу. Приголомшений, шокований, засмучений – але не здивований, ні. У 30-і роки минулого сторіччя мої колеги переконували світ, що Сталіну йдеться про винищення українського народу – світ не вірив, багато хто вважав, що Голодомор – це тільки “ексцеси” недбалої економічної політики більшовиків.
Масштаби звірства стали зрозумілимі тільки за десятиріччя. За кілька років було чимало таких, хто переконував, що мета Гітлера – повне знищення євреїв, але світ не вірив, вважав, що Рейх хоче тільки ізолювати “іновірців”, дивився нацистську документалку з Варшавського гетто з театрами й лікарнями. Масштаби звірств стали очевидними тільки тоді, коли союзники увійшли до концентраційних таборів – однак для розуміння ситуації знадобилися роки.
З перших днів цієї війни я попереджаю, що її головною метою є не просто окупація українських земель, але й масове винищення й вигнання українського народу. Президенту України не вірили, коли він порівняв цю війну із Голокостом, а дарма. Це Голокост і Голодомор у одній пігулці, бо Путін знищує народ та інфраструктуру водночас! Робить все, щоб людей вбивали й виганяли – й щоб вони не мали можливостей вижити. Путіну не потрібні українці навіть у якості підкореної нації, бо він їх боїться й ненавидить.
Йому потрібні сотні кілометрів спустошеної землі, щоб поставити ракети – і все. Навіщо? А навіщо Сталіну було потрібне спустошене українське село в умовах вічної нестачі хлібу? А навіщо Гітлеру були потрібні мільйони єврейських трупів? Щоби що? Навіщо Путіну ця спустошена земля, коли сама провінційна Росія у ХХІ сторіччі все ще виглядає як звалище й згарище? Потрібно знайти відповідь на це питання?
Якщо потрібно, я знайду.
Це моя робота, я можу прочитати довгу лекцію про це божевілля. Й міжнародний суд знайде, там кваліфіковані спеціалісти. Навіщо намагатися розгадати логіку параноїка? Навіщо витрачати години для пошуку розуміння цілей цілої держави, яка стала на шлях злочинів проти людяності й перетворилася на терористичну організацію?
Важливо усвідоміти мету, Мету. Мета – знищення й вигнання українського народу. Мета – геноцид. І це стало очевидним не через кілька десятиріч, не через кілька років, а за кілька тижнів. Ми вам не брехали, коли попереджали про таке. Не перебільшували. Це була констатація фактів. Й тому не має значення, що вони там брешуть й навіть яку зброю вони обирають. Має значення тільки одне: до чого вони прагнуть. Ось до цього.
Й порятунок, на превеликий жаль – це не якийсь там нейтралітет України або наша “відмова від ядерної зброї” – ніби вона в нас була. Ні, порятунок – демілітарізація, денуклеарізація й денацифікація терористичного співтовариства під гучною вивіскою “Російська Федерація”.
Тому що ми просто перші у переліку цілей. Але, повірте, не останні. Так, існування путінського режиму – пряма загроза людству й людяності. Абсолютна загроза.
Людство або розуміє це, або зникає швидше, ніж ми можемо це собі уявити. Й тоді майбутні гості цієї понівеченої планети можуть навіть вирішити, що її справжнім імʼям було планета Буча.
А не якась там Земля.
