Інколи бряцання зброєю дає зворотній ефект.
Соціологія мордорського «Левада-центру» після воєнної бравади РФ на кордоні з Україною зафіксувала ріст рівня тривоги в суспільстві «за поребриком».
В структурі російських страхів після страху «хвороби ближніх і дітей» (82%), переважають (увага!) «страх світової війни» (62%), «свавілля влади» (58%), «повернення до репресій» (52%), «загрози бідності і злиднів» (46%).
Саме тому Путін і був таким розгубленим під час свого послання.
Страх потоку «200-х», у можливій фазі загострення війни з Україною, більш паралізуюче впливає саме на російське суспільство, ніж на українське.
Україна, до речі, дуже спокійно сприйняла можливість ескалації. Історія доводить, що у війні ми ніколи північним ордам не програвали. На відміну від «мирів», «угод» і «домовленостей».
Звісно, влада в Україні не здатна скористатися з внутрішніх проблем ворога і модерувати суспільними настроями росіян. На жаль. Якщо попередники в такій ситуації наганяли суспільну істерію «путіннападе» всередині українського суспільства, то нинішні демонструють апатичну бездіяльність «кролика перед удавом».
Війна ж триває.
Попри маневри Путіна, ми маємо належно використати передишку перед черговим зіткненням. Нарешті зайнятися національно-патріотичним вихованням, формуванням служби в армії за швейцарським зразком, формування тероборони, створенням стратегічних неядерних сил.
І мусимо пам’ятати, що війну з Росією здатна виграти мотивована, мобілізована, об’єднана нація, вся нація, а не якась її окрема частина.
Юрій Сиротюк
