Ігор Лосєв
Здається, за весь час бойових дій росії проти України, нині настав найважчий момент війни. На нашому боці формується тверезе розуміння того, що відбувається, хоча спочатку чимало наших громадян вважало, що війна сталася мало не випадково, що це негідник путін напав на Україну, що це його особистий злочин. А тепер усе більше українців розуміють, що це напад російської нації на українську націю, росіян на українців. І тут треба зробити все для порятунку українців, яких у росії вже готові знищити. Проте Зеленський та його «зелена» команда або не розуміють цього, або принципово не хочуть зрозуміти. І має рацію журналіст Віталій Портніков, який на львівському телебаченні сказав, що Україна має лише дві опції: або мобілізація або капітуляція. «Зелені» не усвідомлюють, наскільки страшною для українців є російська геноцидна загроза. Капітуляція тотожна національній смерті. Тепер питання стоїть руба: або ми, або вони. У Москві сподіваються, що українці не витримають російського терору і погодяться на принизливий абсурдний «мир», якщо дозволять росії знову завдати Україні підступний смертельний удар. Саме тому мало не кожен день російські ракети, сотні безпілотників летять на українські міста, вбивають мирних людей, руйнують будинки, нищать інфраструктуру. Москалі розраховують, що ми не витримаємо і почнем вимагати від своєї влади погодитися на антиукраїнський «мир» по-московськи, що дасть росії можливість остаточно вирішити українське питання за схемою остаточного вирішення єврейського питання в нацистській Німеччині. Це означає, що наших людей треба захистити від російського повітряного терору. Як це зробити? Наші дрони б’ють по російських складах боєзапасу в глибині російської території, б’ють по аеродромах, мостах, залізницях: це правильна стратегія. Але чомусь не чіпають столицю імперії зла. Колись американський президент Дональд Рейган назвав СССР імперією зла. В росії всі центри ухвалення рішень завжди були зосереджені саме у столицях: Москві, інколи в Петербурзі. Тому удари по всіх інших містах росії на цю націю не справлять ніякого враження, бо москвічі в цій країні відчувають себе вищою расою не тільки по відношенню до українців, естонців, узбеків і т.д., але й по відношенню до інших росіян. Тільки удари по самій Москві здатні вплинути на свідомість цієї нації, викликати у неї страх за своє існування. Лише тоді, коли вони відчують на собі той жах, котрий мало не щодня відчувають під російськими ударами кияни, львів’яни, одесити, харків’яни, вони зрозуміють, що війна не така легка і правильна справа, як вони вважали раніше. Жорстокість і нахабство москвичів провокуються відчуттям безкарності і невразливості Москви. Вони вважали і вважають, що жахи війни їх не торкнуться. Взагалі, безкарність – то золота російська мрія. Вони хочуть коїти злочини безкарно, заради свого задоволення. Ще у радянські часи був такий дуже популярний тост: «вип’єм за те, щоб у нам усе було і щоб нам за це нічого не було.»
Газета «Слово просвіти» опублікувала цікаві дані – з моменту, коли українські безпілотники вперше атакували Москву і аж дотепер кількість прихильників миру з Україною збільшилося на 16 процентних пунктів. Ось як змінюється свідомість москвичів і всіх росіян під впливом української вибухівки. І це при тому, що на відміну від кацапів, Україна б’є тільки про військових об’єктах та інфраструктурі, не чіпаючи будинків, де живуть люди…
