Заява Асоціації єврейських організацій і общин (Вааду) України
Голосування у Верховній Раді законопроекту «Про засади державної мовної політики», на наше переконання, порушило громадський консенсус щодо мовного питання, призвело до суспільного протистояння і обумовлено передовсім намаганням залучити додаткові голоси виборців.
Ваад України вважає за потрібне заявити, що на наш погляд, законопроект не вирішує проблем з мовами національних меншин, натомість суперечить Конституції України та положенням Європейській хартії реґіональних та міноритарних мов та Рамковій конвенції стосовно національних меншин.
В Україні дійсно є мови, які потребують державної підтримки, але це не російська, а кримськотатарська гагаузька, ромська, караїмська та кримчацька, урумська та румейська, а також ідиш. І саме їх як міноритарні захищає Європейська хартія реґіональних і міноритарних мов. Європейське законодавство захищає мовну різноманітність і спрямоване на захист зникаючих мов.
Проголосований проект розв’яже руки тим, хто намагається взагалі вилучити українську мову з обігу у реґіонах, де є більше 10% іномовного населення. І це, на наше переконання, є злочином проти української мови.
Автори законопроекту борються за те, щоб громадяни не розмовляли українською мовою, не вивчали її й не користуватися нею, натомість дають значні преференції російській мові. У такій спосіб не можна вирішити мовні проблеми національних меншин.
Слід також зауважити, що проект закону «Про основи державної мовної політики» не дістав однозначно схвальної оцінки ані в середовищі національних меншин, ані в українському суспільстві. До того ж жодного разу національні меншини України спільно не обговорювали зазначений законопроект у відкритому режимі, не заслуховували арґументів його авторів та не висловлювали власних позицій і зауважень.
Запропонований документ становить загрозу українському суспільству, оскільки нехтує державним статусом української мови, не захищає загрожені (миноритарні) мови і вносить розбрат і напругу в українське суспільство.
Національні громади України прагнуть інтеґрації у громадянське суспільство України, вони хочуть будувати спільний дім, який не руйнуватимуть заради кон’юнктурних інтересів.
