Текст виступу Мустафи Джемілєва на закритому засіданні РБ ООН у м. Нью-Йорк, США.
31 березня 2014
Вельмишановні пані та панове!
Драматичні події в Україні – важкі зіткнення людей на Майдані з правлячим режимом в Києві, повалення протестуючими громадянами корумпованого клану Януковича і подальше вторгнення російських військ на нашу територію, окупація Криму, проведення окупаційним режимом так званого «референдуму» на території АРК і Севастополя, приєднання цих територій до Росії, цілком обґрунтовано привернули пильну увагу і занепокоєння світової громадськості.
Користуючись наданою мені можливістю, я хотів би дати оцінку цим подіям з точки зору представника корінного народу Криму — кримських татар, у всякому разі, переважної більшості цього народу, оскільки я представляю Меджліс кримськотатарського народу — єдиний і вищий представницький орган кримських татар, який демократично обирається самими кримськими татарами.
Режим Януковича — корумпований зверху донизу і практично бандитський, славився в той же час вельми ворожим ставленням до кримських татар, оскільки вони розглядалися владою і СБ України як основна в Криму високоорганізована і головна опозиційна сила правлячому режиму. Вони не голосували на президентських виборах за кандидатуру президента Януковича і традиційно співпрацювали в основному з національно-демократичними силами України. Тому режим Януковича майже повністю відсторонився від вирішення соціальних проблем кримських татар, сприяв подальшому скороченню і без того вкрай мінімального представництва кримських татар у структурах виконавчої влади автономії, проводив по відношенню до них вкрай дискримінаційну і ворожу політику. Наприклад, якщо в даний час кримські татари становлять близько 14 % населення автономії, то в структурах виконавчої влади АРК їх представництво не перевищує 2-3 відсотків.
Режимом Януковича проводилася інтенсивна політика по внесенню розколу в середу кримських татар, тобто була спроба, правда, не зовсім успішна, заохочувати всякими привілеями та посадами тих кримських татар, які всупереч інтересам свого народу виконували б волю влади.
Влада не визнавала обраний самими кримськими татарами представницький орган Меджліс і намагалися виставити справжніми представниками народу створені самими невеликі політичні угруповання з середовища кримських татар.
Приблизно таке ж відношення до кримських татар та їх Меджлісу було ставлення і офіційної Москви, яка розглядала їх, як це випливає з оперативних документів ФСБ, як «головна політична сила, що перешкоджає реалізації стратегічних інтересів у Криму», тому кримські татари, цілком зрозуміло, активно підтримували Майдан і незважаючи на велику затратність, сотнями приїжджали в Київ для надання підтримки мітингувальникам, проти режиму, своїм співгромадянам, тим більше, що влада Автономії, відправляла в Київ, за бюджетні кошти поїздами і колонами автобусів тисячі бюджетних працівників для організації провладних «антимайданівських» мітингів і провокаційних сутичок з учасниками мирних демонстрацій громадян на Майдані.
Повалення режиму Януковича, яке послідувало після вбивства «беркутівцями» близько сотні і поранення декількох тисяч наших патріотів, створення нового демократичного уряду в Києві, вселило в кримських татар великі надії. Але, як відомо, наприкінці лютого почалося вторгнення на територію Криму російських військ. Спершу організовані Чорноморським флотом Росії банди так званих «загонів самооборони» та «козаків» захопили державні установи в Криму, в першу чергу, ВР і РМ Криму, СБУ, прокуратуру і міліцію, а потім вступили і самі російські війська.
Основними аргументами для виправдання цих дій, як відомо, служили твердження, що в Україні нібито встановилася фактично «бандерівська влада», яка нібито утискає і дискримінує етнічних росіян. Зрозуміло, це зовсім не відповідає дійсності. По-перше, в новому уряді, причому на ключових постах, є досить багато людей інших національностей, в тому числі росіян, євреїв, вірмен та інших. Ніхто не розганяв і парламент країни, де як відомо, російських і проросійськи налаштованих депутатів, включаючи досить велику проросійську фракцію комуністів, була більшість.
Але особливо цинічним було твердження про утиски росіян на території Криму, звідки, власне, почалося вторгнення російських військ.
Наведу лише кілька цифр. 58% населення Криму складають етнічні росіяни, близько 24% – етнічні українці, більшість яких теж можна зарахувати до росіян, оскільки в результаті русифікаторської політики, рідко хто з них говорить і думає рідною мовою. Засоби інформації, що видаються на території Криму, в тому числі і за бюджетні кошти, є російськомовними. Етнічними росіянами є не менш 90% керівників виконавчої влади в Криму. З близько 600 шкільних навчальних закладів у Криму лише в 14-ти викладання ведеться кримськотатарською мовою, в 7-ми українською, а у всіх інших російською.
Для виправдання вторгнення російських військ і анексії Криму, як відомо, в Криму і Севастополі 16 березня 2014 були проведені так звані «референдуми» на предмет того, чи хочуть жителі приєднання цих територій до Росії. Немає сенсу говорити про незаконність і абсурдність цього «референдуму» на окупованій території без допуску яких би то не було міжнародних спостерігачів. Абсурдно взагалі вирішувати питання про приналежність того чи іншого регіону, області чи селища до якого-небудь державі на основі місцевого «референдуму» – при бажанні, в тому ж Криму, напевно можна знайти кілька селищ, які захотіли б приєднатися до більш благополучних в економічному плані інших держав, наприклад, до США, до сусідньої Туреччини, Швейцарії або Японії.
Абсурдно і твердження окупаційної влади, що за допомогою «референдуму» вони хотіли виявити волевиявлення «кримського народу» і задовольнити його «право на самовизначення» відповідно до міжнародних норм, бо немає такого «кримського народу» і право на самовизначення може належати тільки корінним народам. А корінний народ Криму — кримські татари цілком бойкотували цей «референдум». Встановлено, що близько 0,5% кримських татар взяли участь у цьому референдумі, і далеко не факт, що вони неодмінно проголосували за приєднання до Росії. Загальна ж участь жителів Криму в цьому «референдум», за наявними у нас відомостями, становила не 82 %, як стверджувалося окупаційною владою, а всього 32,4 %.
Кілька слів про те, в якому становищі зараз опинилися кримські татари, багато етнічних українців і росіяни, які бажають залишитися в складі України і не бажають приймати російського громадянства.
Відповідно до встановлених окупаційними силами правил, всі жителі протягом місяця повинні отримати російські паспорти. Громадяни, які відмовляються це робити, будуть розглядатися як іноземні громадяни, які не будуть мати право голосу, право на роботу в держустановах і, відповідно, будуть позбавлені засобів до існування. Таким чином, вони будуть змушені покинути свою батьківщину. Можете уявити, яке це для кримських татар, які після депортації та геноциду 1944 кілька років боролися за право на повернення на свою батьківщину.
Серед них вкрай високий рівень тривоги і занепокоєння за своє майбутнє і навіть за своє життя, оскільки організовані владою патрульні воєнізовані групи, які називають себе загонами “самооборони” або “козаками”, відкрито ведуть розмови про необхідність повторної депортації кримських татар. Досить високий рівень можливих кривавих міжнаціональних конфліктів, точніше, різанини кримських татар та етнічних українців, які можуть розвернутися найближчим часом на території Криму. Є факти, і про це досить багато писалося в пресі, про те, що будинки, у яких мешкають дисперсно кримські татари, недвозначно, ночами, невідомими особами відзначаються хрестиками чи іншими знаками.
Досить буденним стали в Криму побиття, викрадання і вбивства людей, які в тій чи іншій формі висловлюють свою незгоду з окупаційним режимом. Крім того, не є секретом і те, що люди, що прийняли одного разу російське громадянство, в майбутньому будуть абсолютно позбавлені можливості навіть обговорювати питання про статус своєї території і проведення з цього приводу будь-яких референдумів, бо, відповідно до статті 280 Кримінального кодексу Росії, будь-які розмови на цю тему будуть розглядатися як заклик до сепаратизму, і передбачають до 5 років позбавлення волі.
До теперішнього часу, за відомостями представництва Верховного комісаріату ООН у справах біженців в Україні, територію Криму вже покинуло близько 5 тисяч кримських татар і, мабуть, не менше людей інших національностей.
Громадяни України, зрозуміло, із задоволенням сприймають кроки західних країн на введення санкцій, спрямованих на те, щоб агресор вивів свої війська і звільнив окуповані території. Але ці санкції переважною більшістю громадян сприймаються як явно недостатні і нагадують лише «шпилькові уколи» для слона.
Викликають занепокоєння і почастішали останнім часом висловлювання різних західних політологів і державних діячів у тому сенсі, що Крим вже втрачений, що навряд чи його в найближчі роки можна буде звільнити і що всі зусилля слід спрямувати на те, щоб російські війська не просувалися далі вглиб території України. Якщо така позиція стане переважаючою, то для громадян України означатиме, що великі держави, які підписали в 1994 році Будапештський меморандум і гарантували безпеку і територіальну цілісність України в обмін на відмову від ядерної зброї, просто їх обдурили.
Вже зараз в Україні зростає настрій, що країна будь-якою ціною має відновити свій ядерний статус, оскільки цілком очевидно, що жодна країна не посміла б настільки нахабно окупувати територію ядерної держави.
Ми дуже сподіваємося, що світовим співтовариством будуть зроблені достатньо ефективні заходи зі звільнення нашої країни від окупації та запобігання подібних агресивних дій стосовно суверенних держав.
