Я розумію наших західних партнерів з НАТО. Тому не повторюю з усіма слова про «закрите небо». Це така чарівна словесна формула, яка перекладається як «відкрито вступити у війну на боці України, піднявши її рівень до світової». Наші партнери до цього не готові з низки об’єктивних причин. Хоча поступово розуміють, що Третя світова вже почалася, в ній рано чи пізно доведеться битися, у той, чи іншій формі.
Неможливо переоцінити рівень військової та гуманітарної допомоги, відкриті кордони для наших біженців та тиск на росію санкціями та дипломатією. Безсумнівно, багато з вжитих заходів поки що є напівзаходами, через інерцію. І через інерцію деякі держави продовжують намагатися бути з «розумними» та з «красивими» одночасно. Але тверезість і для них неминуча, і настане ось-ось.
Маріуполь, і знищення лікарні та пологового будинку – провели жирну межу, під ідеологією можливого повернення до «передвоєнного «status quo» якщо росія «опритомніє». Тому що маніяк, який вбивав дітей, а потім раптом «опритомнів» – не стає знову нормальною людиною. І не підлягає пробаченню за процес припинення вбивств. Він має бути засудженим та ізольованим. Або знищеним. Відповідно до законів за якими живе цей цивілізований світ. І винятки із цих правил – чистої води самогубство. Маніяк прийде за всіма, навіть якщо ви видасте йому індульгенцію та пов’яжете на шию бант.
Наприклад, «часткове» відключення Росії від SWIFT і «поступова відмова від російських енергоносіїв» – саме з цієї «опери інерції». Це як той же маніяк (за сумісництвом вугільник), який поки що зайнявся однією сім’єю та одним будинком. І поки що вбиває їх разом із дітьми.
І коли цивілізовані сусіди кажуть – «ах, він убивця!» і навіть передають через паркан «Вінчестер», але одночасно кажуть «ми відмовлятимемося від його вугілля поступово п’ять років, тому що нам потрібно обігрівати будинки, а інші вугільники далеко», або «наш банк анулював його картки, але не всі, бо ми сплачуємо за вугілля» – ми дивуємося, і явно бачимо, що до них дійшло не до кінця . У місті маніяк. Маніяки вбивають усіх. А мертвим вже не потрібно опалення.
Путін одним махом зламав ілюзії, які на заході старанно берегли, наполовину заплющуючи очі усі вісім років війни. І їм треба час, щоби перейти на «чистий зір» . Але процес триває. Допомога та підтримка зростає. І навіть затримка з передачею літаків, та пінг-понг відповідальності між учасників процесу – тільки справа часу (якого в нас, на жаль, мало). Вони вже майже зрозуміли. Кілька місяців тому передачу нам бойових літаків – взагалі неможливо було уявити.
Військова допомога росте як снігова куля. Виник іноземний легіон, куди йдуть дуже добре підготовлені ветерани. І їхня допомога буде дуже доречною. Головне, щоб наші партнери зламали останні шаблони. Ця війна не терпить шаблонів. Вони просто згубні на цій війні.
Вибачте, я військовий, тож цинік. І як цинік скажу. Мовою прагматичності та вигоди, на якій побудований світ.
Світу вигідно нас підтримати. Ми послаблюємо їхнього майбутнього ворога. І якщо не ставати з нами в «один окоп» – нас треба хоча б максимально наситити зброєю та засобами опору. Насамперед ППО та авіацією. Включно з потужними системами. Якщо ми відвоюємо небо – в іншому у противника немає жодних шансів. З чистим небом, на землі – ми загартовані вісьмома роками чемпіони. І це дуже добре розуміють у штабах північних боліт. І бояться цього. До істерики.
Колись, перед ІІ Світовою, Черчілль в одному листі чудово сформулював вибір між війною та ганьбою. Потім цитату доповнили словами, які він начебто не говорив, але точно мав на увазі. Сама історія доповнила. І вийшла аксіома. «Той, хто обирає між війною та ганьбою – ганьбу, в результаті отримує і ганьбу, і війну».
Не змінити спосіб свого мислення та дій, і своє ставлення до маніяка та ситуації після всіх злочинів, після вбитих дітей, і знищеного пологового будинку в Маріуполі – це ганьба. Яку пам’ятатимуть століттями. І яка буде вписано в історію назавжди.
Бо слідом прийде війна. У версії “hard”. Під прикриттям ядерного кийка. Якщо не зупинити маніяка зараз. Хоч б нашими руками. Але з обов’язковою, максимальною підтримкою тих, хто поки що не готовий чесно подивитися у вічі війні, яка вже йде проти всіх.
Світ на порозі розуміння та остаточного об’єднання проти філії пекла на землі. Об’єднання у дії. А ми даємо йому час. Тому що воюємо за свою землю, свої сім’ї, своїх людей, свободу, і право жити як вважаємо за потрібне. Але водночас і за весь світ. Тому що він все ж таки здебільшого побудований на любові, справедливості, законі та людяності. І ми його невід’ємна частина.
Не гнівайтесь. Не панікуйте. Світ змінюється швидко і на нашу користь. За два тижні. Просто у нас зі світом дуже різні два тижніі. У нас із – цілих два тижні, з запеклими боями, зруйнованими містами, блокадою, позбавленнями, та загиблими цивільними, і навіть дітьми – проти армії, що вважала себе найсильнішою у світі.
А у них «всього два тижні» за які вони все ж таки змогли дуже багато зрозуміти, незважаючи на спокій і комфорт, який вони поки що не втратили.
Сподіваюся, той виграш у часі, який Україна дарує всім для усвідомлення небезпеки та переходу до максимальної дії – світ тепер завжди згадуватиме з подякою.
І тому – ніколи не буде колишнім. Злегка підсліпуватим і толерантним до зла.
І слова «Слава Україні!» набудуть нового, загальносвітового сенсу.
