05.03.1950 головнокомандувача Української Повстанської Армії вбили совєцькі спецслужби. Армія, яку він очолював дуже довго боролася в абсолютно нерівних умовах і могла робити це через потужну підтримку українцями. Шухевич, як і тисячі воїнів, ціною свого життя зробили державу Україна можливою.
69 років після його смерті тисячі українських хлопців та дівчат, чоловіків і жінок продовжують захищати нас від російської агресії, яка, на жаль, лише зростає. Натомість у цивільному житті ми схильні занадто захоплюватися політичною боротьбою. Особливо зараз, коли увага суспільства прикута до виборів.
З 2014 року познайомилась і товаришую з дуже багатьма військовими і добровольцями. Спілкування з ними не дає відірватися від реальності та допомагає правильно визначати пріоритети. Зовсім поруч є люди, котрі щодня готуються протистояти Росії у повномасштабній війні, яка має всі шанси відбутися. У час, коли ви читаєте цей пост — вони стримують справжнє пекло на сході нашої країни. Про це цінно пам’ятати.
У тих, хто продовжує боротьбу Шухевича сьогодні, є чітке розуміння за що вони ризикують своїм життям і здоров’ям.
І нашим завданням є не давати їм підстав на сумніви. Доводити своїми діями і повагою, що їхня боротьба та жертва їхніх побратимів, не даремна.
Наші захисники й захисниці заслуговують на багатомільйонну «повстанську армію» кращих співгромадян. Таку, яка не зрадить принципів вільних людей і не втікатиме від відповідальності. Таку, яка «воюватиме» за кращу Україну навіть коли всі навколо казатимуть з моніторів комп‘ютерів і екранів телевізорів, що шансів на перемогу нема. Таку, яка не здасться в полон солодких ілюзій про компроміси зі злом.
Не лише військові мусять бути прикладом. І не лише вони мають йти на жертви. Тоді сукупно у всіх і поокремо у кожного – втрат ставатиме лише менше.
