Московщина. Вибори в країні, де конституція – це місце для вправ старців, а президент довічний монстр, справа невдячна. Всьому світу розказують про нові міста, які постануть на неозорих краях (що зі старими буде вже вочевидь нецікаво), але (!) красти чужих громадян, видавати їм паспорти, возити з пограбованих територій чужих держав – це цирковий номер. У ніби демократичній країні, ніби паспорт, ніби громадяни, ніби вибори. За фактом – всі росіяни статисти, як фальшиві, так і справжні. Бо ці так звані вибори в черговий раз делегітимізують російську владу, роблять її в черговий раз ізольованою від світу, в якому з ними будуть вимушено вітатися, але не сприймати як законну владу. Це доля всіх диктатур та тоталітарних держав, вироджуватися, бавитися в процедури вибору без виборів.
Хтось говорить, що партії влади Росії потрібні були голоси виборців із розграбованих нею територій України та Грузії. У них в Москві сидить цілий Янукович, який міг би навчити їх малювати будь-який результат без тисяч автобусів та поїздів. Однак, гігантоманія перемогла – бюджетників та студентів, а також різноманітних колаборантів повезли голосувати в Росію. Для останніх це робота, відпрацювання іудиного паспорту та срібняків. Для бюджетників – це черговий сталінський примус до лояльності. Перелік виборців у кожному автобусі складався наперед, найбільш неохочих голосувати в Ростовській області «стимулювали» розмовами з керівництвом підприємств і різноманітними погрозами. Свято псевдодемократії вдалося, але цар як був голим, так з неприкритим срамом і залишився.
Світ далі гадає, якого ступеня монстра обере Путін собі за наступника, однак не бажає визнати, що ВСЯ вертикаль влади в Росії є групою терористів, які впевнено ведуть країну до руїни в ім’я чергового імперського проекту. Надсилати міжнародних спостерігачів на так звані вибори в країну, де опозиція на цвинтарі або тюрмі, означає лише посилювати віру кремлівських старців у правдивість циркової вистави.
Станіслав Федорчук
