У 2008 році саміт НАТО дозволив Росії, сам того не підозрюючи, відновити свою сферу впливу над Україною, Грузією та більшістю інших колишніх радянських республік. Більше десяти років потому ця слабка відповідь на імперські зазіхання Росії та відсутність чітких червоних ліній мала нищівні наслідки, адже на тепер понад 14 000 осіб загинуло на окупованій частині східної України внаслідок військової інтервенції Кремля, що і досі триває.
Під час майбутнього саміту 14 червня в Брюсселі, лідери країн НАТО мають можливість змінити ситуацію – підтримати мир і демократію в Європі, погодившись надати Україні та Грузії План дій щодо членства (ПДЧ). Цей дороговказ, але все ще не гарантія членства в НАТО, може стати важливим кроком для країни, яка захищає демократію і свободу в Європі на передовій сучасної російсько-української війни.
Членство в НАТО є найвірогіднішим і найшвидшим шляхом до відновлення миру і безпеки в Україні та регіоні. Це також найвірогідніший спосіб забезпечити припинення російської агресії. «НАТО – це єдиний спосіб закінчити війну на Донбасі», – сказав Президент Зеленський у нещодавній телефонній розмові з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. На початку року Зеленський заявив, що за нагоди він поставить президенту США, Джо Байдену, просте запитання: “Чому Україна досі не в НАТО?”
Зеленський робить ці заяви і ставить ці питання від імені країни, яка протягом останніх семи років захищає свою територіальну цілісність від російської агресії. У 2019 році Україна закріпила курс на членство в НАТО у своїй Конституції, а серйозні реформи, необхідні для реалізації Україною своїх євроатлантичних амбіцій, продовжують реалізовуватись послідовними політичними діями українських парламентів та президентів. Значна більшість українців підтримує членство в НАТО через війну Путіна та окупацію Донбасу та Криму. Українці заслуговують на більш рішучі дії від провідного світового військового альянсу вільних демократій.
Напередодні тридцятої річниці Незалежності України кращого подарунку для Путіна, ніж розпад української державності, годі й шукати. Путін не сприймає Україну як державу, не те, що державу-члена НАТО. У разі надання Україні статусу члена Альянсу, Путін отримав би чіткий сигнал: «Ми, як Альянс вільних демократій, не тільки визнаємо українську державність, але і готові захищати її разом з українцями, які захищали свої кордони протягом семи довгих і кривавих років».
Такий рішучий крок міг би стати успіхом після семи років невизначеності на тлі війни, яка вирує всередині Європи. Востаннє чітку позицію стосовно членства України в НАТО з боку Білого дому відкрито провадив президент Джордж Буш. Але ці наміри були зупинені Францією, Німеччиною та Великою Британією на Бухарестському саміті у 2008 році, де Путін був присутній особисто. Хорватія та Албанія були запрошені приєднатися до Альянсу того року, а Грузія та Україна – ні. На втіху Путіну, Україні та Грузії сказали, що їх колись можуть запросити в НАТО, але не сьогодні.
Путін висловив вдячність за таку помірковану позицію Альянсу щодо України та Грузії через кілька тижнів, коли він здійснив вторгнення на територію Грузії, щоб розширити кордони двох самопроголошених республік, створених Москвою. Через шість років після цього Путін розпочав своє вторгнення в Україну. Він би утримався від наступу на Грузію у 2008 році та Україну у 2014 році, якби вони були повноцінними членами НАТО. Наслідки рішення НАТО у 2008 році повинні стати сигналом для більш сміливої та рішучої позиції лідерів НАТО у 2021 році, аби протистояти злодію, який неодноразово користався слабкістю позиції Альянсу у минулому. Володимир Путін і керівництво Росії розуміють виключно мову сили. Без перспективи Плану дій щодо членства в НАТО для України світ може очікувати подальших військових провокацій і вторгнення Росії ще глибше в Україну. Це призведе лише до ще більшого військового протистояння і збільшить шанси на масове кровопролиття в Європі.
Протягом двох десятиліть путінський режим використовував гібридну війну, створивши сім маріонеткових республік в Україні, Грузії, Молдові та Азербайджані для своєї геополітичної вигоди. Москва чинила вбивства, кібератаки та інші глобальні провокації, покликані дестабілізувати та знищити своїх супротивників. Росія контролює авторитарні криваві режими Олександра Лукашенка в Білорусі і Башара Асада в Сирії. Підтримка членства в НАТО для України та Грузії дала б чітке розуміння того, що світові демократії готові припинити глобальну насильницьку політику Росії.
Читайте оригінал англійською на atlanticcouncil.org
