Вельмишановне українство!
Вважаємо своїм професійним і моральним обов’язком
повідомити про подальші кроки знищення українського міжнародного радіомовлення нинішньою владою, а також публічно висловити солідарність і підтримку нашому керівникові –
Головному редактору колишньої української редакції
ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України»
Миколі Мариненку,
який до останнього часу відстоював життя
українського Іномовлення і право закордонних українців
чути правдиве слово з Батьківщини.
Минув рік після незаконного, свавільного, брутального знищення новим керівництвом Національної радіокомпанії України (далі НРКУ) Головної редакції мовлення українською мовою ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України», передачі якої мали широку популярність серед закордонних українців протягом 20-ти років Незалежності України. Нагадаємо, 25 травня 2011 року Генеральний директор НРКУ Тарас Аврахов одноосібно, без дозволу на те Державного Комітету телебачення і радіомовлення України (далі Держкомтелерадіо), розпорядився вимкнути україномовний ефір «Всесвітньої служби», а більшості колективу української редакції, зокрема, її провідним журналістам, запропонував низькооплачувані технічні посади. Зреалізувати цей, а згодом, інші плани щодо подальшої ліквідації української редакції п. Аврахову сумлінно допомагала призначена ним на посаду директора ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України» Жанна Міщерська.
Незважаючи на підтримку Світового Конгресу Українців, української діаспори Австралії, Америки, Великої Британії та інших країн Європи й Азії, які стали на захист прав багатомільйонної аудиторії українських слухачів, незважаючи й на протистояння активістів редакції на чолі з Головним редактором Миколою Мариненком, які зверталися за допомогою до різних кіл державної влади (Президента, Прем’єр-міністра, МЗС, РНБОУ, Держкомтелерадіо, Комітету ВР з питань свободи слова), українську службу міжнародного радіомовлення було фактично знищено.
Щоправда, де-юре українську редакцію залишили, але на таких умовах, що й годі казати – з надто обмеженим правом на власний ефір! Якщо раніше ця редакція, яка була інтелектуальним і творчим стрижнем ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України», вела цілодобове оригінальне мовлення, то тепер, «з легкої руки» п. Аврахова і п. Міщерської, 95% україномовного ефіру Іномовлення складають копії передач, запозичених із каналів внутрішнього мовлення Українського Радіо. Лише кілька невеличких за обсягом тематичних програм дозволено готувати до ефіру «оптимізованій» українській редакції. А більше й неможливо, адже творчий штат редакції керівництво НРКУ урізало до трьох осіб, серед яких тільки одна має відповідний фах і досвід роботи в міжнародній журналістиці. Загалом же, в цій структурі (яку навіть гріх назвати редакцією) переважають технічні працівники. Є також, кілька дикторів, які начитують рекомендовані начальством «правильні» новини.
Як бачимо, тепер основною роботою цієї структури є забезпечення ретрансляції чужих, малоцікавих для українського слухача, програм. Цей факт, зокрема, вказує на розмах цинізму п. Аврахова, адже саме у «дублюванні передач інших каналів УР» він безпідставно звинувачував журналістів української редакції, пояснюючи це як одну з головних причин її ліквідації!
Що ж до наслідків «оптимізації», то вони виявилися плачевними. І не лише для «Всесвітньої служби», яка одразу втратила чисельну слухацьку аудиторію, а й для всієї України, бо з недовірою закордонних українців державному інформаційному засобу, відповідно, втрачається (в черговий раз) їхня довіра до самої держави!
Отже, робота українського Іномовлення досі паралізована. І це при тому, що Прем’єр-міністр України двічі розпорядився щодо «відновлення функціонування» роботи редакції. Спеціально створена комісія Держкомтелерадіо зауважила на «недопущенні скорочення обсягів мовлення» української редакції. Голова Держкомтелерадіо 16.06.2011 року з трибуни Верховної Ради України пообіцяв, що «із сьогоднішнього редакція дня буде мовити у повноцінному форматі». Крім того, колектив української редакції підтримав профільний Комітет ВР, народні депутати, а також Національна Спілка Журналістів, яка у відкритому листі до Президента України від 31.05.2011 року визначила ситуацію навколо української редакції як один із прикладів утисків ЗМІ.
Проте, все безрезультатно! Розпорядження і вказівки вищих державних посадовців і установ було або проігноровано керівником Українського Радіо, або інтерпретовано на його власний розсуд. У результаті мета була досягнута – українська служба Іномовлення зникла як спеціалізований ефір для закордонного українського слухача і як творчий колектив.
Невже сьогодні в Україні рішення чиновника від радіо важить більше за розпорядження можновладців?
На превеликий жаль, це запитання звучить риторично. Але ще більше дивує повна відсутність контролю чолових посадовців за виконанням Гендиректором НРКУ згаданих розпоряджень, не кажучи вже про притягнення останнього до відповідальності за вчинене свавілля! До цього часу нам невідомі ані рішення Кабінету Міністрів України (який, до речі, є засновником української реакції міжнародного радіомовлення), ані реакція інших високих посадовців на таку, «аврахівську», оптимізацію.
Зважаючи на їхню байдужість і бездіяльність, не залишається жодних сумнівів у тому, що знищення українського міжнародного радіомовлення було політичним замовленням нинішньої антиукраїнської влади. А всі усні й письмові вказівки щодо необхідності відновлення роботи редакції і т. і. – не більше ніж чергова спроба окозамилювання, характерного для стилю цієї влади. Влади, яка затято стверджує, що дбає про міжнародний імідж України, що піклується про закордонних українців, а насправді віддаляє Україну від українців, доручивши формувати основи міжнародної інформаційної політики дрібним чиновникам-українофобам на кшталт Т. Аврахова і Ж. Міщерської! Влади, яка нарочито декларує свободу слова, а насправді нищить підвалини української демократії, розправляючись руками цих же чиновників з інакомислячими інтелектуалами, відданими професії журналістами, чесними і порядними людьми!
Не став винятком і Микола Мариненко, чия принципова державницька і громадянська позиція украй розлютила українофобське керівництво радіокомпанії. Щойно завершивши «оптимізацію» української редакції, Т. Аврахов і Ж. Міщерська «взялися» за Головного редактора. Після численних безпідставних звинувачень, оббріхувань, моральних принижень, цькувань і погроз, Миколі Мариненку оголосили абсурдні дисциплінарні стягнення, суттєво зменшили заробітну плату. Потім його, досвідченого керівника, нагородженого високими державними нагородами за високий професіоналізм, багаторічну сумлінну працю та організаторські здібності, звинуватили. . . в непрофесіоналізмі та «самоусуненні від організації роботи редакції», неофіційно відсторонили від керівництва, і врешті, під тиском, змусили піти з роботи.
У такий спосіб нинішнє начальство НРКУ та Іномовлення помстилося принциповому, незручному для них лідеру українського засобу масової інформації за боротьбу проти волюнтаризму чиновників, далеких від національних і державних інтересів України. А на чолі «оптимізованої» структури п. Аврахов поставив одного зі своїх особистих друзів (!), який раніше ніколи не працював на радіо.
Кожен із нас, радіожурналістів, знає Миколу Мариненка (хто – кілька, а хто й багато років) як талановитого журналіста, ініціативного, вимогливого, мудрого і справедливого керівника, чесну і щиру людину. Знаємо, що з перших кроків незалежності нашої держави він активно захищав її інтереси в міжнародному інформаційному просторі, ретельно вивчав інформаційні потреби української діаспори різних країн світу, завжди боровся за чистоту української мови в ефірі. Він – чи не єдиний з усіх керівників ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України», хто дбав про актуальність і змістовну виваженість передач, усвідомлюючи високу відповідальність каналу Іномовлення перед закордонним українським слухачем. При цьому, наш Головний редактор ніколи не зупинявся на досягнутому, постійно шукав нові шляхи й можливості для розвитку «Всесвітньої служби», сміливо впроваджував сучасні ідеї і технології заради вдосконалення якості мовлення.
Його майстерне ведення радіоефіру, блискучий інтелект, широка ерудиція і яскравий літературний дар, помножені на безмежну любов до України, не тільки надихали багатьох колег на плідну роботу, а й спонукали вдосконалювати знання і творчість, плекали патріотичний дух у редакції. А в декого, (були й такі!) – викликали гнітючу заздрість. І хоча наш керівник довгий час посідав скромну посаду Головного редактора, авторитетні вітчизняні й зарубіжні колеги неодноразово відзначали, що за ступенем професіоналізму і досвідом радіожурналіста-міжнародника Миколі Мариненку сьогодні немає рівних.
Тому, підтримуючи Миколу Мариненка, наголошуємо, що ми готові й надалі докладати зусиль, щоб українська редакція «Радіо Україна» під його орудою відродилася у повноцінному складі і форматі мовлення. Щоби правдиве, патріотичне українське слово зі столиці України знову вільно зазвучало для наших співвітчизників у міжнародному ефірі.
Всіляко сприяти нам у цьому просимо світову українську спільноту і наших численних радіослухачів!
Слава Україні!
Колектив радіожурналістів і колег-однодумців Миколи Мариненка, Головного редактора колишньої Головної редакції мовлення українською мовою ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України»
