Павло Баєв, політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло)
Джерело: NV (New Voice) з посиланням на The Jamestown Foundation
Залишити безкарною настільки ефектну українську спецоперацію — явно не в характері злопам’ятного Путіна.
Масштаби і характер російської відплати після зухвалої української атаки на чотири російські авіабази 1 червня поки залишаються не до кінця розкритими. Офіційна інформація з російського боку про серйозні втрати серед дальніх бомбардувальників практично відсутня, а вибухи на кількох залізничних ділянках були гучно засуджені як акти “тероризму”.
Цензура не змогла заглушити крикливих “патріотичних” блогерів, які засуджують слабкий захист від безпілотників — ключовий елемент стратегічного стримування — і вимагають нищівної відплати. Ніхто не наважується критикувати провал ФСБ у запобіганні українській операції “Павутина”, яку підготували і провели за участю каналів усередині Росії.
Російське верховне командування стверджує, що масований комбінований удар ракетами і безпілотниками по Україні, особливо по Києву, було завдано як відплату, водночас ігноруються українські удари по авіабазах в Енгельсі та Дягилевому. Схоже, що початковий план був більш амбітним. Однак, після атаки 6 червня, полк пускових установок “Іскандер”, що переміщався до вогневих позицій у Брянській області, був уражений випереджувальним українським ударом. Російські “воєнкори” припускають, що висока точність удару може свідчити про перше застосування німецької крилатої ракети Taurus KEPD-350 великої дальності.
Навіть найбільш войовничо налаштовані коментатори визнають, що у Росії не так багато сильних опцій для покарання України за знищення незамінних стратегічних активів, і водночас зазначають, що новітні бомбардувальники Ту-160 не постраждали. Обговорення ядерних ударів не допускається, а академічні «яструби», які ще минулого року відкрито закликали до ядерної ескалації заради перемоги, тепер задовольняються обговоренням таких мирних тем, як геополітичне значення Сибіру. Путін свого часу з ентузіазмом хвалився балістичною ракетою середньої дальності «Орешник», випробувавши її ударом по Дніпру 21 листопада 2024 року з використанням шести навчальних боєголовок. Але ось уже кілька місяців він не згадує про неї, що може свідчити про технічні проблеми з цією експериментальною системою озброєння.
Залишається незрозумілим, чи наважиться Москва на проведення демонстраційного стратегічного авіапатрулювання над Баренцевим і Північним морями напередодні саміту НАТО в Гаазі 24−25 червня, щоб продемонструвати боєздатність своєї дальньої авіації.
Реакція Росії на гучну українську атаку може бути також пов’язана з міжнародним резонансом. Основні причини занепокоєння — це постачання озброєнь Україні з боку Заходу і введення нових санкцій проти Росії. Москва прагне уникнути різкого зростання військової допомоги Києву, тоді як медіа активно поширюють повідомлення про те, що США перенаправляють постачання спеціальних детонаторів для ЗРК своїм військам на Близькому Сході. Російські аналітики уважно вивчають діяльність різних коаліцій з постачання окремих видів озброєнь у форматі Рамштайн, зазначаючи, що міністр оборони США Піт Гегсет не був присутній на останній зустрічі цієї групи.
Російські коментатори підкреслюють, що президент США Дональд Трамп назвав законопроєкт Сенату про санкції проти Росії «жорстким». Однак вони також побоюються, що навіть символічні нові заходи з боку Заходу можуть мати серйозний вплив. Російська економіка сповільнюється і рухається до рецесії на тлі високої інфляції. Зниження ключової ставки Центробанку з 20 до 19% підкреслює ці побоювання, але навряд чи змінить негативну траєкторію. Посилення європейських санкцій проти російського «тіньового флоту» танкерів призводить до зростання напруженості в Балтійському морі, де Швеція взяла на себе провідну роль у забезпеченні моніторингу, а Москва не готова до нового витка конфронтації.
Путін не хоче ставити під загрозу відносини з Трампом, які ретельно вибудовуються, діючи, за висловом останнього, в дусі — «розбомбити Україну до біса», як захоплено цитують російські оглядачі. Адже він розуміє, що європейці можуть спробувати переконати американського президента змінити курс на саміті G7 15−17 червня. Деякі експерти наголошують на важливості продовження двосторонніх переговорів з Україною, незважаючи на очевидний глухий кут, як спосіб сприяти відходу Трампа від невдалої «мирної угоди».
Москва прагне представити себе як цінного партнера в новій угоді, особливо щодо іранської ядерної програми, яка, мабуть, стає новим пріоритетом Трампа. Тим часом війна Москви проти України може тривати у вигляді уповільненого, але неухильного наступу російської агресії з одночасними спробами зняти західну тривогу перед можливим ядерним сценарієм.
Залишити безкарною настільки ефектну українську спецоперацію — явно не в характері злопам’ятного Путіна. Майбутня зустріч президента України Володимира Зеленського з Трампом на полях саміту G7 у канадському Кананаскісі анітрохи не пом’якшує його гнів. Путін не може прикидатися, що серія ударів по Києву і бомбардування Харкова і Сум є достатньою відплатою, проте змушений відкласти будь-які жорсткі заходи, які можуть запропонувати його генерали, до закінчення саміту НАТО, на якому Зеленський знову наводитиме свої аргументи і домагатиметься підтримки.
Джерело: СКУ
