Президент приїхав до прифронтової зони в Золоте аби продемонструвати що? Що все гаразд?
В нашому «королівстві кривих люстерок» міністр оборони, президент і навіть представники військово-цивільної адміністрації пнуться зі шкіри, аби заперечити очевидні аргументи.
Аргумент перший. Гуманітарний. Ніхто не може гарантувати безпеки мешканцям населених пунктів, які опиняться в сірій зоні. Це територія, де після 17:00 не побачити ані машин ОБСЕ, ані патрулів МВС.
Аргумент другий. Військовий. Відведення військ з протилежного боку не спостерігається. Так само, як і демонтажу оборонних будівель. Російські окупанти не збираються виконувати домовленості, в чому легко переконатися, подивившись на карту обстрілів за останні два місяці.
Аргумент третій. Світоглядовий. Навіть якщо більшість населення прифронтового поселення погодилося на пропаганду розведення, це не означає, що саме так слід чинити. Життя навіть одного українця, безпека для волонтерів ЗСУ, важливіші за мінливу позицію місцевих.
Аргумент четвертий. Конституційний. Суверенітет України, тобто приналежність всієї території, є беззаперечним. Жоден сантиметр української землі не може бути залишений внаслідок політичних рішень. Збройні сили України перебувають на своїй землі, а не виконують місію за кордоном.
Аргумент п’ятий. Політичний. Коли політичне керівництво країни намагається переконати суспільство у користі відступу з бойових позицій, то варто нагадати наступне. Існуюча лінія фронту – це результат не перемовин в Мінську чи деінде. Кожен населений пункт відвойований у російського окупанта силою та кров’ю українських військових. Чи можна віддати здобуте так важко через політичні рішення?
Аргумент шостий. Геополітичний. Щойно ми почнемо відводити війська з своєї території, а не спостерігати за виведенням російських окупантів, ми продемонструємо світові, що готові здавати власну землю, своїх громадян і, звичайно, зневажати боротьбу власних військових. Чи це сильна позиція для пошуку союзників? Для перемовин з ворогом, чия брехливість та підступність коштувала нам тисяч життів?!
Аргумент сьомий. Раціональний. У разі, коли відбудеться сценарій захоплення навіть одного населеного пункту російськими окупантами – у нинішнього політичного керівництва немає ані ресурсів, ані бачення того, в який спосіб здійснювати евакуацію та надавати справжню допомогу втікачам з війни. Запитайте у вимушених переселенців про їхній досвід за останні 5 років і запитання відпадуть. Це будуть чергові нікому не потрібні втікачі. З правом на довідку.
Аргумент восьмий. Очевидний. Ми можемо досягти швидкого миру. На російських умовах. І стати крок за кроком черговою провінцією «русского міра». Забувши про Революцію Гідності. Про російсько-українську війну. Забувши про Україну. Якщо так, то не важливо в який спосіб ми будемо здаватися – окремими селами, містами чи областями.
Аргумент дев’ятий. Психологічний. Сильна позиція в перемовинах – це укріплення власних позицій, поширення власної сили та відновлення суверенітету на більшій території. Це проактивна позиція. Відступ, залишення позицій – це прояв пасивності та безпорадності. Незалежно, йдеться про суперечку з сусідом чи повноцінну війну.
Аргумент десятий. Мобілізаційний. Можна апелювати до суспільства, коли воно бачить, що політичний провід готовий обстоювати інтереси України.
У разі ж, якщо суспільству нав’язують штучний пацифізм в часі оборонної війни проти російських загарбників, то цим самим підривають основу для майбутнього життя держави та суспільства. Не можна, роззброївшись добровільно, чекати на ласку вбивці та ґвалтівника, яким є Російська Федерація та її колаборанти.
Станіслав Федорчук
