Вже сьогодні слід думати над тим, якими маємо бути після війни, аби ворог не прийшов знову на нашу землю із «визвольною місією», реалізовуючи концепцію «русскава міра». Бо ж для нього, як відомо, «русскій мір» там, де є «русскій язик».
Хтось заперечить, що не час говорити про мову, культуру, історію, віру й про наші спільні свята, символи, й національних героїв – про все те, що складає нашу самість, нашу відмінність від інших, нашу національну ідентичність – в той час, коли на фронті й під завалами розбомблених ворогом українських міст гинуть українські люди.
Вважаю, що якраз найвища пора! Бо ж боротьба згуртовує націю й найтривкішими є ті ознаки спільної ідентичності, які гартуються в її горнилі.
Вже сьогодні маємо визначитися із тим, що об’єднує нас між собою і відрізняє від нашого ворога!
Тож геть із всілякими там «празднікамі» «двадцять третього февраля», «восьмого марта», «дєвятого мая»!…
У нас є День матері, День захисника України і буде свій День Перемоги! У нас є свої історичні герої й кожного дня народжуються герої сучасні!
Геть із «рускім православієм», «братскім народом» й «тисячелєтнімі корнями»!
У нас є своя православна віра, колись передана угро-фінським племенам і спаскуджена їхніми московськими наступниками. Ніякі вони нам не «брати», бо й слов’янство в їхній генетиці є чисто символічним. І зась їм до «тисячелєтія», бо коли цивілізований Київ вже вигравав на сонці сотнями золотобанних соборів, вони ще в напівдикунському стані сиділи у своїх болотах.
Геть із всім тим, що невдячна московська метрополія нав’язувала нам сотні років, а особливо протягом часу совєтського мракобісся, аби ментально прив’язати українців до московського імперського воза.
Врешті, геть із московською імперською мовою!
Так, сила постколоніальної побутової звички є великою перепоною для формування оновленої національної ідентичності. Але всім, хто її тримається, слід усвідомити, що існує прагматичний життєвий вибір – чи мова ворога й потенційна загроза його нового вторгнення та смерть дітей і руйнація вашого життя, а чи мирне співжиття у колі рідної національної спільноти.
Якщо вам зручно, залишіть її для побутового вжитку, але в публічному просторі має домінувати українська мова, що є мовою державного спілкування й мовою національного єднання.
Формуймо оновлену українську ідентичність, відмінну від ідентичності московського ворога! Завдяки їй ми забезпечимо мир і спокій собі та нашим дітям на багато поколінь!
