Здається, сьогодні вже ніхто не ставить цього під сумнів!
Тільки ж в умовах поточного суспільного життя він присутній у світогляді і діях небагатьох. Вони й гуртуються у партіях та громадських організаціях націоналістичного спрямування.
А от в умовах небезпеки націоналізм, мов струмом, проникає всіх у національній спільноті. Й тоді він стає метаідеологією, НАДідеологією, що ідеєю національного визволення об’єднує всі політичні сили.
Ще диковинне з десяток років тому і притаманне тільки націоналістичним середовищам вітання «Слава Україні!» сьогодні в устах кожного українця звучить мов «Добридень!».
З уст українського Президента цілком природно лунає: «Тільки опираючись на сили власного народу ми здобудемо перемогу на ворогом!». Й він, очевидно, навіть не підозрює, що ця теза є одним із наріжних принципів визвольної політики ОУН.
Учора лишень націоналісти вперто попереджали, що Московщина становить смертельну небезпеку для України. Сьогодні з цим не згодяться хіба декілька відсотків тих, хто є її «п’ятою» колоною.
Звичайно ж, після війни і Перемоги всі знову розбредуться по партійних квартирах й обстоюватимуть свій шлях розвитку України – ліберальний, соціал-демократичний, а чи консервативний…
Нічого у цьому страшного! Дороги можуть бути різними, та ціль у нас має бути одна! Й такою безспірною ціллю для всіх стане політичний ідеал кожного націоналізму – могутня, заможна і впорядкована Українська Держава!
Принаймні, в це так хочеться вірити!!!
