Після вчорашнього поста про “похоронну допомогу МО” я шукав інформацію і аналізував ситуацію.
Точніше, в основному, інформація приходила до мене сама.
І ось, що я зобов’язаний повідомити.
Випадків, коли фінансова допомога від МО на похорони загиблих запізнюється на значні терміни – багато.
Похорон загиблого завжди пов’язані з цейтнотом за часом.
І в більшостей випадків витрати, які має сплатити МО – або покриваються родиною і побратимами. Або “беруться в борг” під чиюсь гарантію.
В очікуванні, що допомога надійде.
Буває, що допомоги чекають ДУЖЕ довго. Буває, що її не буває зовсім.
Буває, що при згадці про подібні факти, деякі люди в погонах кажуть, що родичі “повинні були знати” встановлений порядок.
Тобто – вся відповідальність перекладається на сім’ю загиблого.
Як правило, самі підрозділи в яких служили загиблі, виконують всі дії, необхідні для отримання допомоги.
Як правило, за документами підрозділів подається заявка від командування Сухопутних військ.
Далі – справа МО.
І ось тут можуть початися проблеми.
Я знаю випадок, коли доводилося звертатися в похоронну контору через кілька місяців після похорону. З приводу нового загиблого. А грошей за минуле поховання – так і не надійшло.
Я знаю випадки, коли МПЗшнікі підрозділів просто переставали дзвонити по надходженню грошей, бо задовбалися вислуховувати розповіді про “наступний тиждень”.
Як правило, підрозділи збирають власну допомогу родині загиблого.
І в результаті, похорон оплачуються саме цими грошима, хоча могли б піти на закриття інших проблем родини.
Я підозрюю, що стаття забезпечення похорону знаходиться в довгої черзі виплат в кінці списку. Тому, що життя завжди актуальніше за смерть.
Але, дозвольте. Робота військового, звичайно, включає в себе свідомий ризик загинути в процесі захисту Батьківщини.
Але, загибель військового – це і є вищий ступінь захисту Батьківщини.
Тому, гідно поховати загиблого, і зняти з родини будь-яке навантаження і стрес у зв’язку з похоронами – найперший обов’язок держави.
А оскільки представником держави, в даному випадку є МО – це його обов’язок. Святий та першорядний.
І якщо чиновникам громадських організацій, можливо, важко пояснити сенс абсолютної необхідності того, що відбувається, то Міністерство Оборони має розуміти це на рівні відчуттів. Як військові – військових.
Завжди. Будь це похорон комбрига, або рядового бійця.
Тому, що втрата обох для країни і армії – однакова трагедія.
Мені б дуже хотілося, щоб Міністерство Оборони провело комплексний аналіз цього питання. Виправило помилки і контролювало ситуацію надалі.
І розмови про те, що “поки немає грошей” – хріновий аргумент.
З огляду на співвідношення бюджету, і мізерність витрат на його тлі.
З огляду на те, що на війні неможливо підігнати свою загибель під вдалий фінансовий період.
А ми обов’язково прослідкуємо – чи зроблені висновки.
Тому, що є речі, необхідність яких не потребує пояснень.
