Мовне питання в Україні було актуальним завжди. Системне втручання Росії протягом тривалого часу в культурне та духовне життя України спричинило зменшення популярноті та використання української мови. З початком війни, під загрозою зникнення цілої держави, на законодавчому рівні розпочались реальні дії з захисту української мови.
Микола Княжицький, голова Комітету з питань культури і духовності, народний депутат, розповів під час “Чаювання вільних” про законопроект №5670д “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та його слабкі і сильні сторони.
У часи війни потреба зберегти державу об’єднує націю. Але війна рано чи пізно закінчиться, і цей момент, що єднає, зникне. Мова справді може стати об’єднавчим стрижнем.
“По-перше, якщо громадяни побачать, що влада дбає про їхню мову та культуру, це викличе довіру. А довіра до влади завжди об’єднує суспільство, так само, до речі, як війна. Бо коли є агресія, люди гуртуються. Але цього замало. Треба, щоб владі вірили. За що стояли всі наші Майдани? За незалежність. І перший студентський, і другий помаранчевий, і Євромайдан. Ну не за Європу ж насправді він був! Проти Росії, проти її впливу. Європа для нас — це просто захист від російського впливу, єднання в спільному культурному та цивілізаційному просторі з тими, ким ми насправді є і від кого нас штучно відривали. Але всі ці Майдани за незалежність. І мова — один із її факторів”, – переконаний Микола Княжицький.
На його думку, не відновивши українську мову після стількох років колонізації, ми ніколи не відновимо Україну. “В окупованих нині регіонах, російськомовне населення переважало. А навіть там, де було 50 на 50, ворог зупинився. Тому очевидно, що ми не можемо побудувати державу без української мови та української культури, так само як без мови ніхто не побудував би Ізраїлю чи Польщі. Це народи, які жили поруч із нами на нашій землі й спромоглися побудувати свої держави. І щоб це зробити, вони передусім відновлювали власні мову та культуру. Навіть тоді, коли та мова взагалі не існувала. Натомість українська є, вона поширена. Просто права україномовних людей довгий час порушувалися”, – зазначив він.
“Існує кілька варіантів мовних законопроектів. Кожен з них дуже довго обговорювали, і я подав ідею спробувати об’єднати принаймні схожі законопроекти в один. До останнього думав, що вийде, але – ні. І все ж, 5670-д набрав найбільшу кількість підписів депутатів. Вважаю, що з усіх законопроектів він найбільш пропрацьований”, – вважає Микола Княжицький.
За його словами, закон досі не прийнято, оскільки є люди, які не люблять Україну й українську мову. Є й ті, хто абсолютно щиро вважає, що мовний закон може збурити суспільство й не буде сприйнятий у російськомовних регіонах тими, хто державу підтримує, але не готовий до запровадження української мови в різних сферах життя так, як це гарантує закон.
Безумовно, надзвичайно сильним є вплив “п’ятої колони” Росії, яка не зацікавлена в такому законі. “Уявіть собі, що набрав чинності ухвалений нами документ про 75% української мови на телебаченні, який у повному обсязі, на жаль, має запрацювати лише за рік. Навіть у такому разі антиукраїнських ведучих, які зазвичай говорять російською, точно стане менше. А якби було проголосовано 5670-д, то їх не було б узагалі. А українською мовою сварити Україну чи виступати з антиукраїнськими заявами складніше. І таких діячів набагато менше. Тому мені здається, що навіть із погляду національної безпеки, дуже важливо ухвалити цей документ якнайшвидше”, – зазначив Микола Княжицький.
