Зазвичай, коли піднімається питання про значення для України її діаспори, вживається поняття «народної дипломатії». Високі українські урядовці завжди відзначають важливість цього фактору у зовнішній політиці нашої держави. Позиція місцевої української громади, чи це в Португалії, чи Італії, чи Франції є значимою у формуванні суспільної думки про Украіну за кордоном.
Останніми роками, ми, українська діаспора, бачимо структурні позитивні зміни у політиці співпраці МЗС України з громадськими організаціями за кордоном у сфері захисту національних інтересів. Це чітка проукраїнська позиція, це миттєва реакція на інформаційну війну Москви проти України.
Але ворог цивілізованого світу – Московія, вже має чималий досвід гібридних (нелінійних) форм інформаційної війни і, на жаль, активно використовує для цього внутрішній український ресурс.
Конкретний приклад: проект Міністрества освіти і науки України – Міжнародна українська школа.
Ще до війни, проукраїнські громадські організації діаспори звертали увагу на політичну шкідливість співпраці Міжнародної української школи з організаціями, що належать, або пропагують «Русский мир». Частково припинити цю співпрацю вдалося тільки на другому році після анексії Криму і тисяч загиблих українців на Сході. Але частково і тільки під тиском патріотичних українців. Різними гібридними способами дирекція МУШ старалася приховати свою підтримку проросійських «суботніх» шкіл за кордоном, продовжуючи смертельну для Україну політику «ми же братья».
На жаль, ми бачимо, що і нещодавньо зміна керівництва МУШ не змінила на краще патріотичну складову державної освітньої установи.
Зараз, у країнах ЄС з їх ліберальною політикою та завдяки соціальним мережам, де домінує Русский мир, ми насправді маємо більше приділяти уваги протидії русифікації українців, а ніж асиміляції.
При цьому, важливо це робити одночасно на двох рівнях: на рівні локальних громад, проводячи роз’яснювальну політику серед українців про те, що допомога фронту заключається не тільки у пересиланні грошових коштів, чи матеріальних речей, але й непідтримці тих, хто стверджує, що в Україні громадянська війна, хто підтримує зв’язки з московським посольством.
Інший, важливий рівень, це громадський тиск на промосковських урядовців в Україні (або прямих агентів Москви), які під виглядом «ми за мир» насправді провадять антидержавницьку політику. Діють проти суверенності України.
Партикулярним прикладом цього, може слугувати укладання договору про співпрацю між Міжнародною українською школою та асоціацією «Калина» (читати московською) з міста Порто (Португалія).
За якими критеріями відповідальні особи з МУШ визначили, що ця асоціація українська? З того, що керівник цієї асоціаціі совкова молдаванка, яка продає українські сувеніри разом з московськими? Чи може з того, що ця «українська» школа організовує курси москальської мови? Чи може з того, що активно співпрацює з московським посольством? В МУШ поцікавилися Статутом цієї організації?
Насправді, така співпраця це легалізація поширення промосковської позиції серед українців в Португалії. Це легалізація з боку української державної інституції промосковської пропаганди для португальського суспільства.
У цьому контексті постає важливе питання: чи хтось пояснював дирекції МУШ, що в Україні затверджена Стратегія Національної безпеки? Чи ця стратегія зазнала невідомих українському суспільству змін щодо московської агресії?
На жаль, у теперішніх умовах, можливе і перше і друге.
Отже, важливим завданням українських організацій за кордоном у час війни, не тільки виконувати роль «народних дипломатів», але й бути своєрідним фільтром, що буде відрізняти державницькі ініціативи українських урядовців, від зрадницьких.
Голова Спілки українців у Португалії, Павло Садоха
