У наступному році відзначатимемо 30 років державної незалежності України. Можна буде дискутувати і обчислювати успіхи та невдачі кожен по своєму та розробити план довго і коротко термінові, щоби побороти невдачі. Дуже часто при такому обчисленню стан виглядає дещо інакше у залежності від окуляр обсерватора. Коли б я запитав п’ять друзів котрий президент Вам найбільше сподобався то певне було б п’ять різних відповідей. Є надія, що ніхто не вказав би на Януковича. Адже ж я питатиму своїх друзів, а не одіозного Медведчука. Одначе хіба всі українці (крім Медведчука очевидно) можуть погодитися з одним явищем, що москаль від України не відчепіться.
Такими одкровеннями поділився протоієрей Російської православної церкви Петро Г. Коханик у статті з не менш ефектно сформульованим заголовком “Найбільша брехня століття ‘Україна’”. Стаття вийшла у Російсько-американському місячнику в грудні 1952 року:
“Ми повинні чітко заявити що жоден американець не може включатися чи вмішуватися у внутрішні справи других країн. Очевидно нам усім не подобається горезвісний більшовизм та його грішну роботу у Росії та по цілому світу. Але це не означає що ми повинні ненавидіти Росію та її людей. У намаганню знищити більшовизм ми не маємо жодного права підривати колишню Могутню Російську Імперію як це роблять “українські сепаратисти” (з допомогою добрих і чесних але непоінформованих американців) намагаючись відокремити від неї (Імперії – АЛ)) “Мало Росію” (що сьогодні називається Україною) тільки тому що якісь зухвалі галицькі агресори, під’юджені в додатку польськими та австро-німецькими ворогами, навмисне замінили (назву – АЛ) “Малу Росію” на “Україну.”
Москальський піп гостро але хіба відкрито заявив свої брутальні претензії до України. Правда що це суперечить Християнській любові але коли така любов була компонентом москальського попа.
Натомість відомий колись український журнал “Сучасність” з заміткою що друкують статтю інформаційним порядком, тобто без будь якого схвалення, у жовтні 1961 року опублікував переклад статті другого більш поміркованого але хитрого москаля Є. Петрова-Скиталця на цю тему хіба з тим самим поглядом але прибираючи його привабливо для американців та малоросів:
“Російський та український народи протягом віків зжилися, мають спільних предків і спільну релігію. Чи є на Україні сепаратистські тенденції і яка їх сила? Так на Україні є явні антикомуністичні настрої, що подекуди переходять в антиросійські та сепаратистські…Що саме прийде на вільне місце в Києві? Якщо з’явиться тінь великодержавної реставрації, то є безперечним, що Україна буде відстоювати повне відокремлення. Якщо виникне ідея вільної співдружності з незалежною Україною, яка матиме свою армію та флоту, але добровільно входитиме в спільноту, то українці безперечно проголосують за це. Те саме стосується білоруського народу, ворожість якого до російської нації цілком і повністю зосереджене в емігрантських колах.”
Цей другий погляд на мою думку далеко більш небезпечний. Зрівноважений і демагогічний він може знайти прихильників серед американців та малоросів, а хто знає чи не ще когось.
Перебуваючи як виборчий спостерігач в травні 2014 року на президентських виборах у глухому селі на Харківській області тільки шість кілометрів від границі я зайшов у розмову з старим москальськомовним головою сільради який відкрито мені сказав: “Путін мене зробив бандерівцем”. Як це зрозуміти? Своєю яскравою імперською поведінкою, агресією, тобто загарбанням Криму і війною на Донбасі, Путін зробив з цього старого малороса, національно свідомого українця. Після століть поневолення і збаламучення мозку у цій тяжкій частині України яка мабуть одна з найбільше потерпіла за часів Голодомору, москальський імперіаліст щойно його освідомив. Таке освідомлення мабуть було б і прийшло одначе після кількох поколінь.
Москаль діє різними способами відкритими і скритими. Одне залишилося незмінним, що ми українці, білоруси і москалі повинні бути разом незважаючи чи хоче цього українець та білорус чи ні. Анексія Криму, війна на Донбасі, Партія “Опозиційна Платформа – За життя”, поїдьте у Білорусь, ось там конфедерація. Це все москальські діла.
Завершуючи своє бачення, тобто, що буде після розпаду СРСР Є. Петров-Скіталец писав:
“Коротко кажучи , ми стверджуємо єдино можливий варіант збереження історично сформованого співжиття національностей, які перейшли у своїх взаєминах до сучасної форми рівноправної співдружності…місто Москва залишиться столицею Росії, а уряд конфедерації, звільнений від ряду адміністративних функцій, перейде в спеціальну міжреспубліканську зону. Це подобає на США?…Вірячи в здоровий оптимізм народів Радянського Союзу, в спільне для них намагання визволитися від партійної диктатури, а одночасно у вікову культурну та господарську спільність, можна з певністю сказати, що територія нової вільної співдружності буде одним із спокійних, миролюбних і квітучих місць земної кулі.”
Це не телятам байки. Це страшний опис подібний до Алдоса Гакслія “Відважного нового світу” або Джорджа Орвелла “1984”. А що це має спільного з сьогоднішньою реалією? Україна має бути просто штатом Техасом у співдружності. Таке бачення більшості москалів. Тому не дурім себе, що москалі добрі люди а тільки Путін поганий. Добрі москалі – це просто скриті вороги України.
27 травня 2020 року Аскольд С. Лозинський
