Я народився в Казахстані у місті Кентау. Там був свинцевий рудник.
Це було місто, де було насипано і комсомольців і ссильних – з усіх куточків Союзу.
У бараці, в якому я народився жило 12 родин. Тюрма народів зібрала там цілий інтернаціонал. І малям я спілкувався з німцями, греками, чеченцями. І навіть корейська сім’я жила.
Говорили всі на общєпанятном.
Але вдома мені мама розказувала кілька віршів українською.
Лежу я біля мами, мені тепло і затишно. І вона схилилася до мене і мені розказує:
Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть…
І капає на мене її сльоза – спогад про далеку, не бачену мною Україну.
Через ту сльозинку зайшов у мій світ Тарас Григорович.
І Україна.
Не міг я не стати українцем.
Бо Шевченко і у тому далекому Казахстані – був символом для усіх українців.
І у нас була єдина українська книга. Шевченків Кобзар.
А потім 9 березня 2001 року. Кучмівська влада розправилася з протестом «Україна без Кучми».
Символічно.
Я був свідком подій, коли студентів, молодь на вокзалі у Києві ловили і били за українські прапори і за українську мову. Реально. Стоїш, співаєш гімн з прапором, а тебе за це беркутня реально розмазує по перону. І дівчинка одна від кийків прикривалася портретом Шевченка.
Якби ми тоді піддалися – у нас би зараз було як у Білорусі.
І портрет Шевченка – був таким самим символом, як і прапор.
А потім, у 2004 році в Сумах була студентська революція проти об’єднання сумських вишів в один.
І у сквері Шевченка було наметове містечко. Потім піший похід студентів на Київ.
І виступала там Іра Меркун, одна із студентських лідерок.
Вона виступала дуже емоційно, кожного разу. В образі Жанни Д’Арк. І я їй підказав:
– Ти Іро, коли говориш, промовляй ніби – то до Шевченка, говори з ним. Ось же ж пам’ятник.
А тут саме учасникам маршу на Київ Роменський райсуд заборонив проведення акції пішої ходи.
І про це якраз повідомили. І Іра виступає на мітингу:
– Батьку Тарасе, чуєш? Твоїм дітям забороняють ходити рідною землею.
І люди реально почали плакати. У мене сльози на очах у самого. І я бачу – реально студентки плачуть, ревуть. Але я – чому?
І реальна така ненависть до цих тварюк. І емоції – за край.
Тому що Іра апелювала до символа.
І у 2014му встояли, бо Нігоян – Тарасові вірші читав. Бо на кожній барикаді незримо він був присутній Шевченко.
Усі хто був на Майдані – знали – батько Тарас – з нами. А проти нас – чужі.
Шевченко – символ і творець нації. Він цементує. Шевченко як маркер – свій – чужий.
Тільки жаль батька Тараса. У кожному обласному місті чи районі несуть йому квіти крахобори і бісенята. Кожного державного свята несуть йому вінки. Бо протокол. Бо в бюджеті гроші на вінки і квіти закладені.
Але нічого. Скоро принесе квіти покоління – народжене у Незалежній Україні. Без гнутих спин і савєцкава рабства у колінах.
Спочивай, батьку. З тобою завжди на ТИ. На століття уперед.
Сьогодні, кажуть, відкрили Шевченку пам’ятника у Флоренції.
Слава Україні!
Твоїй Україні!
