Я завершив каденцію на посаді Голови Українського інституту національної пам’яті.
Це були наповнені п’ять з половиною років.
«Якщо ущерть наповниш біг хвилини снагою дум, енергією дій» — давав мені приклад Сверстюк.
Робота стала щоденним продовженням Майдану задля втілення його цінностей.
Можу сказати, що більшість амбітних цілей, які ставив перед собою, досягнув.
-Україна вільна від тоталітарної символіки
-Архіви КГБ відкриті
-Справедливість щодо учасників визвольного руху відновлено: їх визнано борцями за незалежність
-Реабілітація жертв репресій за оновленим законом розпочалася
-Проведено масштабну працю з популяризації української історії та розвінчування міфів про наше минуле.
Певен, робота Інституту має тривати.
Мають втілитися започатковані інституційні проекти: створення Музею Революції гідності та Архіву національної пам‘яті.
Слід продовжувати роботу з популяризації історії — це знання, які роблять нас не лише розумнішими, але й сильнішими. Я отримав запевнення від Прем‘єр-міністра Oleksiy Honcharuk що, незважаючи на зміну керівника, Інститут збереже статус органу влади та інструменту політики національної пам‘яті, будуть продовжені формат та напрямки роботи.
Дякую усім, хто був поруч протягом п‘яти років. Ми зробили багато. Як сказав перший з реабілітованих за новим законом багатолітній політв’язень Іван Мирон: «Україна стає Україною».
ПС. Зустрінемося вже післязавтра у Львові на Форум Видавців. В п’ятницю 20 вересня говоритиму про історію в інформаційній війні Росії проти України. Запрошую о 19-й годині до читальної зали бібліотеки Драгоманова.
